діюча речовина: 1 флакон містить 5 мг ідарубіцину гідрохлориду;

допоміжна речовина: лактоза безводна.

 

Лікарська форма. Ліофілізат для розчину для інфузій.

 

Фармакотерапевтична група. Цитотоксичні антибіотики та споріднені препарати. Антрацикліни та споріднені сполуки. Код АТС L01D B06.

 

Для лікування гострої мієлоїдної лейкемії у дорослих, для індукції ремісії у пацієнтів, які раніше не отримували лікування, або у пацієнтів з рецидивами або рефрактерним перебігом захворювання.

Як препарат другої лінії для лікування рецидивів гострої лімфобластної лейкемії у дорослих та дітей.

Для лікування гострої мієлоїдної лейкемії у поєднанні з цитарабіном для індукції ремісії як препарат першої лінії терапії у дітей.

Заведос^® можна застосовувати у схемах комбінованого лікування, поєднуючи з іншими цитотоксичними препаратами.

 

Гіперчутливість до ідарубіцину або до будь-яких інших компонентів препарату, а також до інших антрациклінів чи антрацендіонів, печінкова недостатність, тяжка ниркова недостатність, інфекції, що не піддаються контролю, тяжка кардіоміопатія, нещодавно перенесений інфаркт міокарда, тяжкі аритмії, персистуюча мієлосупресія, попереднє лікування максимальними кумулятивними дозами ідарубіцину та/або іншими антрациклінами та антрацендіонами. Слід припинити годування груддю на час лікування препаратом (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

 

 

Винятково для внутрішньовенного застосування. Препарат не призначений для інтратекального введення. Розрахунок дози проводити, враховуючи площу поверхні тіла.

Гостра мієлоїдна лейкемія

Дорослі

12 мг/м²/добу внутрішньовенно щоденно протягом 3 днів у комбінації з цитарабіном або       8 мг/м²/добу внутрішньовенно щоденно протягом 5 днів окремо чи у комбінації з іншими препаратами.

10–12 мг/м² на добу внутрішньовенно протягом 3 діб у поєднанні з цитарабіном.

Гостра лімфобластна лейкемія

Дорослі

При застосуванні у вигляді монотерапії рекомендована доза становить 12 мг/м² внутрішньовенно щоденно протягом 3 днів.

Діти

При застосуванні у вигляді монотерапії рекомендована доза становить 10 мг/м² внутрішньовенно щоденно протягом 3 днів.

Примітка. Дані рекомендації є узагальненими. Для визначення точного дозування необхідно враховувати дані індивідуальних протоколів лікування. 

Водночас усі ці схеми дозування повинні враховувати гематологічний статус пацієнта та дозування інших цитотоксичних препаратів у разі комбінованого застосування з іншими препаратами.

Пацієнтам, у яких розвинувся тяжкий мукозит, слід відкласти початок другого циклу лікування до повного зникнення проявів токсичного впливу. Також рекомендовано зменшити дозу препарату на 25 %.

Для отримання розчину 1 мг/мл для в/в ін'єкцій препарат необхідно розвести у 5 мл води для ін'єкцій. Відновлений розчин прозорий, червоно-оранжевого кольору, фактично вільний від помітних неозброєним оком механічних часточок (див. також розділ «Умови зберігання»).

Внутрішньовенне введення. Відновлений розчин препарату Заведос^® необхідно вводити винятково внутрішньовенно. Препарат слід вводити повільно, протягом 5–10 хвилин, у систему для внутрішньовенних інфузій, через яку в організм пацієнта вільно поступає 0,9 % розчин натрію хлориду. Препарат не рекомендовано вводити за допомогою звичайної ін'єкції через ризик потрапляння препарату за межі судини, що може статися навіть за умови адекватного надходження крові у шприц при аспірації голкою (див. розділ «Особливості застосування»).

 

Частоту виникнення побічних реакцій визначали згідно з такою умовною шкалою: дуже часто: ≥ 1/10; часто: ≥ 1/100 – < 1/10; нечасто: ≥ 1/1000 – < 1/100; рідко: ≥ 1/10000 – < 1/1000; дуже рідко: < 1/10000; частота невідома (не можна оцінити на основі наявних даних).

дуже часто:  інфекції;

нечасто: сепсис, септицемія.

нечасто: вторинна лейкемія (гостра мієлоїдна лейкемія та мієлодиспластичний синдром).

дуже часто: анемія, тяжка лейкопенія та нейтропенія, тромбоцитопенія;

частота невідома: панцитопенія.

дуже рідко: анафілаксія.

дуже часто: анорексія;

нечасто: дегідратація.

нечасто: гіперурикемія;

частота невідома: синдром лізису пухлини.

рідко: церебральна геморагія.

часто: брадикардія, синусова тахікардія, тахіаритмія, безсимптомне зниження фракції викиду лівого шлуночка, застійна серцева недостатність (ЗСН), кардіоміопатії (перелік споріднених ознак та симптомів (див. розділ «Особливості застосування»), локальний флебіт, тромбофлебіт, кровотеча;

нечасто: аномалії на ЕКГ (наприклад, неспецифічні зміни сегменту ST), інфаркт міокарда, шок;

дуже рідко: перикардит, міокардит, атріовентрикулярна блокада та блокада ніжки пучка Гіса, тромбоемболія, припливи.

дуже часто: нудота, блювання, мукозит/стоматит, діарея, біль у животі або відчуття пекучого болю;

часто: кровотеча у шлунково-кишковому тракті, кишкові коліки;

нечасто: езофагіт, коліт (у тому числі тяжкий ентероколіт/нейтропенічний ентероколіт з перфорацією);

дуже рідко: ерозії або виразки шлунка.

часто: підвищення активності ферментів печінки та рівня білірубіну.

дуже часто: алопеція;

часто: висипання, свербіж, гіперчутливість опроміненої шкіри («ремісія побічних ефектів променевої терапії»);

нечасто: гіперпігментація шкіри та нігтів, кропив'янка, запалення підшкірної клітковини (це явище може мати тяжкий перебіг), некроз тканин;

дуже рідко: акральна еритема;

частота невідома: локальна реакція.

дуже часто: забарвлення сечі у червоний колір протягом 1-2 днів після введення препарату.

дуже часто: лихоманка, головний біль, озноб.

Опис деяких побічних реакцій

З боку системи кровотворення:

найбільш тяжкою побічною реакцією, яка супроводжує лікування ідарубіцином, є виражена мієлосупресія. Водночас цей стан є необхідним для ерадикації лейкемічних клітин (див. розділ «Особливості застосування»).

Кардіотоксичність

Застійна серцева недостатність, що загрожує життю, є найтяжчою формою кардіоміопатії, що викликана дією антрациклінів та ілюструє кумулятивну дозолімітуючу токсичність препарату (див. розділ «Особливості застосування»).

Вплив на шлунково-кишковий тракт

Стоматит та, у тяжких випадках, утворення виразок слизових оболонок, дегідратація внаслідок тяжкого блювання та діареї; ризик перфорації товстої кишки.

 

 

 

Реакції у місці введення препарату

Флебіт/тромбофлебіт та заходи профілактики були описані у розділі «Особливості застосування». Ненавмисне введення препарату поза межі судин може призвести до виникнення болю, тяжкого запалення підшкірної клітковини та некрозу тканин.

Інші небажані реакції: гіперурикемія.

Профілактика симптомів за допомогою гідратації пацієнта, підлужування сечі та профілактики за допомогою алопуринолу може мінімізувати потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.

Побічні реакції схожі у дорослих і дітей за виключенням більшої чутливості дітей до токсичного впливу антрациклінів на діяльність серця.

 

Дуже високі дози ідарубіцину можуть спричинити розвиток проявів гострої токсичності з боку міокарда протягом перших 24 годин та тяжкої мієлосупресії протягом 1 – 2 тижнів. Навіть через кілька місяців після передозування антрациклінів можна  спостерігати розвиток відстроченої серцевої недостатності.

Слід контролювати стан пацієнтів, які отримували ідарубіцин перорально, у зв'язку з ризиком шлунково-кишкової кровотечі та тяжких уражень слизової оболонки.

Порушення фертильної функції. Ідарубіцин може індукувати пошкодження хромосом у сперматозоїдах людини. З цієї причини чоловікам, які отримують лікування ідарубіцином, необхідно використовувати ефективні методи контрацепції протягом перших 3 місяців після закінчення лікування (див. розділ «Особливості застосування»).

Вагітність. Ембріотоксичний потенціал ідарубіцину було продемонстровано у дослідженнях in vitro та in vivo. Водночас не було проведено адекватних досліджень з належним рівнем контролю, що вивчали б застосування препарату для лікування вагітних жінок. Жінкам репродуктивного віку слід рекомендувати протягом лікування уникати вагітності та вживати відповідних заходів контрацепції, рекомендованих лікарем.

Ідарубіцин у період вагітності слід призначати лише у випадках, коли потенційна користь більша за потенційний ризик для плода. Пацієнтку слід проінформувати про потенційний ризик для плода. Пацієнтам, які бажають мати дітей після завершення лікування слід, у разі необхідності та наявності такої можливості, рекомендувати спочатку пройти генетичну консультацію.

Годування груддю. На сьогоднішній день невідомо, чи проникає ідарубіцин або його метаболіти у грудне молоко людини. Під час лікування цим препаратом слід припинити годування груддю.

 

Препарат застосовують дітям як препарат першої лінії терапії для лікування гострої мієлоїдної лейкемії у поєднанні з цитарабіном для індукції ремісії, а також як препарат другої лінії для лікування рецидивів гострої лімфобластної лейкемії.

Вважається, що немовлята та діти чутливіші до кардіотоксичної дії антрациклінів, тому вони потребують проведення довгострокової періодичної оцінки функціонального стану серця.

 

У зв'язку з токсичною природою ідарубіцину сформульовані наступні рекомендації щодо захисту:

У випадках проливання або протікання препарату поверхню спочатку слід обробити розведеним розчином гіпохлориту натрію (1 % вільного хлору), бажано шляхом змочування, а потім водою. Усі матеріали, що використовувались для очищення, необхідно утилізувати, як зазначено вище.

При випадковому контакті зі шкірою та очима слід негайно промити ділянку контакту великою кількістю води або розчину бікарбонату натрію та звернутися за медичною допомогою. Невикористані залишки розчину слід утилізувати.

 

Ідарубіцин слід вводити лише під наглядом лікарів, досвідчених у проведенні цитотоксичної хіміотерапії. Це гарантує можливість проведення невідкладного та ефективного лікування тяжких ускладнень захворювання та/або лікування (наприклад, кровотеча, генералізовані інфекції).

Перед тим як починати лікування ідарубіцином, пацієнт повинен одужати після токсичних наслідків попереднього циклу хіміотерапії (таких як стоматит, нейтропенія, тромбоцитопенія та генералізовані інфекції).

Токсичний вплив на систему крові. Ідарубіцин здійснює потужний пригнічувальний вплив на кістковий мозок. У пацієнтів, які отримують терапевтичні дози цього препарату, буде розвиватися тяжка мієлосупресія.

Перед початком та протягом кожного циклу лікування ідарубіцином слід проводити оцінку показників системи крові, у тому числі визначати розгорнуту лейкоцитарну формулу.

Токсичний вплив ідарубіцину на систему крові переважно проявляється у вигляді дозо-залежної оборотної лейкопенії та/або гранулоцитопенії (нейтропенії). Ці явища найчастіше зустрічаються у якості проявів гострої дозолімітуючої токсичності препарату.

Лейкопенія та нейтропенія зазвичай носять тяжкий характер. Також можливий розвиток тромбоцитопенії та анемії. Кількість нейтрофілів та тромбоцитів сягає мінімуму зазвичай через 10–14 днів після введення препарату, але протягом третього тижня ці показники зазвичай повертаються до норми.

Існують повідомлення про виникнення летального наслідку через інфекції та/або кровотечі під час фази тяжкої мієлосупресії.

До клінічних наслідків тяжкої мієлосупресії належать підвищення температури тіла, інфекції, сепсис або септицемія, септичний шок, кровотеча, тканинна гіпоксія або летальний наслідок. У випадках розвитку фебрильної нейтропенії рекомендовано проводити лікування шляхом в/в введення антибіотиків.

Вторинна лейкемія. У пацієнтів, які отримували лікування антрациклінами (у тому числі ідарубіцином), були описані випадки розвитку вторинної лейкемії (з передлейкозною фазою або без неї). Вторинна лейкемія частіше виникає у випадках, коли такі препарати призначають у комбінації з антинеопластичними агентами, що ушкоджують ДНК, коли пацієнти отримують інтенсивний попередній курс лікування цитотоксичними препаратами, або у випадках підвищення дози антрациклінів. Прихований період розвитку такої лейкемії може становити від 1 до 3 років.

Вплив на функцію серця. Лікування антрациклінами супроводжується ризиком розвитку кардіотоксичності, яка може проявлятись у вигляді ранніх (гостра токсичність) або пізніх (відстрочена токсичність) проявів.

Ранні прояви (гостра токсичність). До ранніх проявів кардіотоксичності ідарубіцину відносять переважно синусову тахікардію та/або зміни на ЕКГ (наприклад, неспецифічні ST-T хвильові зміни). Також повідомлялося про випадки розвитку тахіаритмії (у тому числі шлуночкових екстрасистол та шлуночкової тахікардії), брадикардії, атріовентрикулярної блокади та блокади ніжки пучка Гіса. Ці явища зазвичай не є передвісниками подальшого розвитку проявів пізньої токсичності, рідко є важливими з клінічної точки зору та, як правило, не є причиною відміни лікування ідарубіцином.

Пізні прояви (відстрочена токсичність). Прояви відстроченої кардіотоксичності виникають зазвичай наприкінці циклу лікування або протягом 2–3 місяців після закінчення циклу; однак також були описані випадки розвитку проявів токсичності через кілька місяців або навіть років після завершення лікування. Відстрочена кардіоміопатія проявляється у вигляді зниження фракції викиду лівого шлуночка (ФВЛШ) та/або таких ознак та симптомів застійної серцевої недостатності (ЗСН) як задишка, набряк легень, постуральні набряки, кардіомегалія, гепатомегалія, олігурія, асцит, накопичення плевральної рідини та ритм галопу. Також були описані такі підгострі прояви як перикардит/міокардит. ЗСН, що загрожує життю, є найбільш тяжкою формою спричиненої дією антрациклінів кардіоміопатії та ілюструє кумулятивну дозолімітуючу токсичність препарату.

Межі кумулятивної дози для ідарубіцину при пероральному або в/в введенні не визначені. Водночас у 5 % пацієнтів, які отримували препарат внутрішньовенно у кумулятивних дозах від 150 до 290 мг/м², був описаний розвиток кардіоміопатії, пов'язаної з застосуванням ідарубіцину. Наявні дані щодо пацієнтів, які отримували лікування ідарубіцином перорально у загальних кумулятивних дозах до 400 мг/м², свідчать про низьку імовірність розвитку кардіотоксичності.

З метою зведення до мінімуму ризику тяжкого ураження серця перед початком лікування ідарубіцином слід провести оцінку функцій серця та контролювати їх протягом курсу лікування. Ризик можна зменшити шляхом регулярного контролю значень ФВЛШ протягом курсу лікування та негайним припиненням лікування ідарубіцином при перших ознаках порушення функцій серця. Придатним кількісним методом для багаторазової оцінки  функцій серця (оцінка ФВЛШ) може бути метод радіоізотопної вентрикулографії (РІВГ) або ехокардіографії (ехоКГ). Початкову оцінку функції серця рекомендовано проводити за допомогою ЕКГ та одного з двох методів – РІВГ або ехоКГ. Особливо актуальна ця рекомендація для пацієнтів з наявними факторами ризику підвищеної кардіотоксичності. Необхідно проводити повторні визначення ФВЛШ за допомогою РІВГ або ехоКГ, особливо у разі застосування більш високих кумулятивних доз антрацикліну. Для обстеження пацієнтів необхідно весь час протягом періоду спостереження використовувати одну й ту саму методику.

До факторів ризику розвитку кардіологічної токсичності належать захворювання серцево-судинної системи активного чи латентного перебігу, променева терапія ділянки середостіння або навколосерцевої ділянки в анамнезі або проведення такої променевої терапії одночасно з лікуванням препаратом, наявність в анамнезі курсів лікування іншими антрациклінами або антрацендіонами, а також одночасне застосування препаратів, які здатні пригнічувати скоротливу здатність серця чи кардіотоксичних препаратів (наприклад, трастузумабу). Антрацикліни, у тому числі ідарубіцин, можна призначати у комбінації з іншими кардіотоксичними препаратами лише за умови ретельного контролю функції серця пацієнта (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). У пацієнтів, які приймають антрацикліни після завершення курсу лікування іншими кардіотоксичними препаратами, особливо препаратами з довгим періодом напіввиведення (наприклад, трастузумабом), також зберігається підвищений ризик розвитку кардіотоксичності. Повідомлялось, що період напіввиведення трастузумабу становить приблизно 28-38 днів. Цей препарат може залишатись у системі кровообігу до 27 тижнів. Таким чином, по можливості слід уникати призначення курсів лікування на основі антрациклінів протягом перших 27 тижнів після закінчення курсу лікування трастузумабом. У випадку більш раннього призначення антрациклінів рекомендується проводити ретельний моніторинг функції серця.

Особливо ретельно слід контролювати показники діяльності серця у пацієнтів, яким призначено високі кумулятивні дози препарату, а також у пацієнтів з наявними факторами ризику. Водночас розвиток кардіотоксичності можливий і при менш високих кумулятивних дозах незалежно від наявності або відсутності факторів ризику.

Немовлята та діти більш чутливі до токсичного впливу антрациклінів на діяльність серця, тому для цих вікових груп необхідно здійснювати періодичну оцінку функції серця протягом тривалих періодів часу.

Можливо, токсичність ідарубіцину та інших антрациклінів або антрацендіонів здатна до сумації.

Вплив на функцію печінки та нирок. Оскільки робота печінки та/або нирок може вплинути на розподіл ідарубіцину, необхідно до початку та протягом лікування проводити стандартні клінічні лабораторні аналізи для оцінки функції печінки та нирок (використовуючи у якості індикаторів рівні білірубіну та креатиніну у сироватці крові). У ряді досліджень ІІІ фази лікування було протипоказане за умови, що рівні білірубіну та/або креатиніну у сироватці крові перевищували 2 мг%. Зменшення дози інших антрациклінів на 50 % зазвичай застосовують, якщо рівні білірубіну знаходяться у діапазоні 1,2–2 мг%.

Вплив на шлунково-кишковий тракт. Ідарубіцин викликає блювання. На ранніх етапах після введення препарату часто розвивається мукозит (переважно у формі стоматиту, езофагіт є менш поширеним). У разі тяжкого перебігу мукозит може через кілька днів прогресувати до виразок слизової оболонки. У більшості пацієнтів це небажане явище зникає до початку третього тижня лікування.

У пацієнтів, які перенесли гостру лейкемію, пацієнтів з іншими захворюваннями у анамнезі, або пацієнтів, які приймали препарати з відомою здатністю спричиняти ускладнення з боку шлунково-кишкового тракту, на тлі прийому ідарубіцину іноді виникали серйозні явища з боку шлунково-кишкового тракту (такі як перфорація чи кровотеча). Для пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту активного перебігу, які супроводжуються підвищеним ризиком кровотечі та/або перфорації, лікар повинен зважити користь від перорального лікування ідарубіцином та ризики, з якими пов'язане таке лікування.

Реакції у місці ін'єкції. У результаті ін'єкції у дрібну судину або багатократних ін'єкцій в одну й ту саму судину може розвинутись флебосклероз. Дотримання рекомендованих процедур введення препарату може звести до мінімуму ризик розвитку флебіту/тромбофлебіту у місці ін'єкції.

Екстравазація. Потрапляння ідарубіцину за межі судин під час внутрішньовенного введення може призвести до виникнення місцевого болю, тяжкого ураження місцевих тканин (утворення пухирів, тяжке запалення підшкірної клітковини) та некрозу. У разі появи ознак чи симптомів екстравазації під час внутрішньовенного введення ідарубіцину слід негайно припинити введення препарату.

Для профілактики або зменшення площі ураження тканин при екстравазації можна застосовувати дексразоксан.

Синдром лізису пухлини. Ідарубіцин може спровокувати гіперурикемію внаслідок інтенсивного катаболізму пуринів, яким супроводжується швидкий лізис пухлинних клітин під впливом лікарського препарату («синдром розпаду пухлини»). Після початку лікування необхідно проводити оцінку рівнів сечової кислоти, калію, кальцію фосфату та креатиніну. Гідратація пацієнта, підлужування сечі та профілактика настання гіперурикемії за допомогою алопуринолу може звести до мінімуму потенційні ускладнення синдрому лізису пухлини.

Імуносупресивні ефекти/підвищена схильність до інфекцій. Введення пацієнтам, з ослабленим імунітетом внаслідок впливу препаратів для хіміотерапії (у тому числі ідарубіцину) живих або живих атенуйованих вакцин (наприклад, вакцини жовтої лихоманки) може призвести до серйозних інфекцій, та навіть до інфекцій з летальним наслідком. Слід уникати проведення вакцинації пацієнтів, які приймають ідарубіцин, живими вакцинами. Дозволяється застосування убитих або інактивованих вакцин, проте відповідь на такі вакцини може бути послабленою.

Вплив на репродуктивну систему. Чоловікам, які отримують лікування ідарубіцину гідрохлоридом, рекомендовано вживати заходи контрацепції протягом усього курсу лікування, а також, у разі необхідності та при наявності такої можливості, слід проконсультуватися з приводу консервації сперми у зв'язку з можливістю настання незворотного безпліддя внаслідок лікування (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Інші. Як і при використанні інших цитотоксичних препаратів, застосування ідарубіцину в   окремих випадках супроводжувалося розвитком тромбофлебіту та тромбоемболічних явищ, у тому числі емболії легеневої артерії.

Цей препарат не слід приймати пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, пов’язаними з непереносимістю галактози, лактазною недостатністю Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

Протягом 1-2 днів після введення препарат може спричиняти почервоніння сечі, про що слід попередити пацієнтів.

 

Систематичної оцінки впливу ідарубіцину на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами не проводилося.

 

Ідарубіцин є потужним мієлосупресором, тому комбіновані режими хіміотерапії, до складу яких входять інші препарати з аналогічним механізмом дії, можуть здійснювати адитивний ефект пригнічення функцій кісткового мозку (див. розділ «Особливості застосування»).

Зміни функції печінки або нирок, спричинені супутніми лікарськими засобами, можуть впливати на метаболізм, фармакокінетику, терапевтичну ефективність та/або токсичність ідарубіцину (див. розділ «Особливості застосування»).

Застосування ідарубіцину у комбінованих курсах хіміотерапії одночасно з іншими потенційно кардіотоксичними препаратами, а також застосування одночасно з ідарубіцином інших препаратів, що впливають на функцію серця (наприклад, блокаторів кальцієвих каналів), потребує проведення моніторингу функцій серця протягом курсу лікування.

У разі проведення променевої терапії одночасно з курсом лікування ідарубіцином або за 2 - 3 тижні до початку курсу лікування цим препаратом можлива сумація мієлосупресивного ефекту.

Не рекомендується одночасно з ідарубіцином вводити живі атенуйовані вакцини (наприклад, вакцину жовтої лихоманки) через ризик системної патології з потенційно летальним результатом. Цей ризик збільшується, якщо у пацієнтів вже має місце пригнічення імунної системи, спричинене основним захворюванням. У разі можливості, слід використовувати інактивовані вакцини.

При одночасному призначенні пероральних антикоагулянтів та препаратів для протипухлинної хіміотерапії рекомендовано контролювати показники МНС (міжнародного нормалізованого співвідношення) частіше, ніж зазвичай, у зв'язку з неможливістю виключення ризику взаємодії препаратів.

Циклоспорин A: комбіноване застосування циклоспорину A у вигляді окремого хемосенсибілізатора у пацієнтів з гострою лейкемією призводить до значного підвищення AUC ідарубіцину (у 1,78 раза) та ідарубіцинолу (у 2,46 раза). Клінічне значення цієї взаємодії невідоме. Деякі пацієнти можуть потребувати корекції дози препарату.

 

 

Фармакодинаміка. Ідарубіцин – це антрациклін, який вбудовується між нитками ДНК, взаємодіє з ферментом топоізомеразою ІІ та пригнічує синтез нуклеїнових кислот.

Модифікація молекули антрацикліну у 4-му положенні надає сполуці високу ліпофільність, що призводить до підвищення частоти захоплення молекули клітиною порівняно з доксорубіцином та даунорубіцином.

Було показано, що ідарубіцин має більш високу активність порівняно з даунорубіцином та є ефективним препаратом для лікування лейкемії і лімфоми у мишей при в/в та пероральному введенні. Дослідження in vitro на стійких до впливу антрациклінів клітинах мишей та людини показали, що для ідарубіцину характерні менш високі рівні перехресної резистентності порівняно з доксорубіцином та даунорубіцином. Результати досліджень кардіотоксичності на тваринах свідчать, що для ідарубіцину характерний більш високий терапевтичний індекс, ніж для даунорубіцину та доксорубіцину. В експериментальних моделях in vitro та іn vivo було показано протипухлинну активність основного метаболіту препарату – ідарубіцинолу. Введення щурам ідарубіцинолу у дозах, еквівалентних дозам незміненого препарату, супроводжувалося вочевидь меншою кардіотоксичністю порівняно з аналогічними дозами ідарубіцину.

Дослідження in vitro показали, що для досліджуваного лікарського препарату характерне щонайменше 95 % зв'язування з білками плазми крові. Слід враховувати цей факт при вивченні можливості застосування цього препарату у комбінації з іншими лікарськими засобами.

У дорослих після прийому 10–60 мг/м² ідарубіцину перорально цей препарат швидко всмоктувався, досягаючи максимальної концентрації в плазмі крові (4–12,65 нг/мл) через 1–4 години після прийому. Кінцевий період напіввиведення становив 12,7±6,0 год (середнє значення ± стандартне відхилення). Після введення ідарубіцину внутрішньовенно дорослим період напіввиведення становив 13,9±5,9 год, тобто був приблизно таким же, як у випадку перорального застосування.

Ідарубіцин після внутрішньовенного введення екстенсивно метаболізується з утворенням активного метаболіту ідарубіцинолу, який повільно виводиться з плазми крові (період напіввиведення змінюється у межах від 41 до 69 годин). Препарат виводиться з жовчю та нирковим шляхом переважно у формі ідарубіцинолу.

Дослідження клітинних культур ядровмісних клітин крові та кісткового мозку, отриманих у пацієнтів, хворих на лейкемію, показали, що пікові концентрації ідарубіцину у клітинах настають через кілька хвилин після ін'єкції препарату.

Концентрації ідарубіцину та ідарубіцинолу у ядровмісних клітинах крові та кісткового мозку перевищують концентрації цих речовин у плазмі крові більш ніж у сто разів. Ідарубіцин виводиться з плазми крові та з клітин приблизно з однаковою швидкістю, і термінальний період напіввиведення становить приблизно 15 годин. Кінцевий період напіввиведення ідарубіцинолу з клітин становив приблизно 72 години.

У дослідженнях фармакокінетичних властивостей на групі з 7 дітей, що отримували ідарубіцин внутрішньовенно в дозах від 15 до 40 мг/м² протягом триденного лікування, середній період напіввиведення становив 8,5 год (у діапазоні 3,6–26,4 год). Ідарубіцинол, як активний метаболіт, накопичувався протягом 3 діб лікування із середнім часом напіввиведення 43,7 год (у діапазоні 27,8–131 год.). В окремому дослідженні фармакокінетичних властивостей на групі з 15 дітей, що отримували ідарубіцин перорально в дозах від 30 до 50 мг/м² протягом 3 діб лікування, максимальна концентрація ідарубіцину в плазмі крові становила 10,6 нг/мл (у діапазоні 2,7–16,7 нг/мл для дози 40 мг/м²). Середній період напіввиведення ідарубіцину становив 9,2 год (у діапазоні 6,4–25,5 год). Протягом триденного періоду лікування спостерігалося значне накопичення ідарубіцинолу. Зафіксований кінцевий період напіввиведення ідарубіцину в разі внутрішньовенного введення був порівнянним з аналогічним показником у випадку перорального прийому дітьми.

Значення C_max у разі перорального прийому ідарубіцину було аналогічним у дітей і дорослих, і це свідчить про те, що кінетика всмоктування у них не відрізняється.

Після перорального та внутрішньовенного застосування періоди напівелімінації ідарубіцину в дітей і дорослих відрізнялися.

У дорослих було зафіксовано загальний кліренс 30–107,9 л/год/м², що перевищує аналогічний показник у дитячій популяції (18–33 л/год/м²). Хоча ідарубіцин продемонстрував доволі високий об’єм розподілення як у дітей, так і в дорослих, якщо припустити, що більша частина препарату затримувалася в тканинах, коротший час напіввиведення й менший загальний кліренс не можна повністю пояснити меншим уявним об’ємом розподілу в дітей порівняно з дорослими.

 

Основні фізико-хімічні властивості: пористий червоно-оранжевий ліофілізат у вигляді шматка або маси.

 

Слід уникати тривалих контактів з будь-якими розчинами, що мають лужний рН, оскільки це призводить до розпаду лікарського препарату. Заведос^® не слід змішувати з гепарином, оскільки це може призвести до утворення преципітату. Також Заведос^® не рекомендовано змішувати з іншими препаратами.

 

3 роки.

 

Не потребує спеціальних умов зберігання.

Розчин препарату хімічно стабільний протягом не більше 48 годин за умови зберігання при температурі 2–8 °С і 24 годин при кімнатній температурі (20–25 °С); однак, згідно з правилами, встановленими у фармацевтичній практиці, розчин не слід зберігати більше 24 годин при температурі 2–8 °С.

Препарат не містить жодних антибактеріальних консервантів. Таким чином, якщо неможливо гарантувати асептичність умов приготування розчину, препарат слід готувати безпосередньо перед введенням та утилізувати невикористані залишки.

 

Упаковка. По 5 мг ліофілізованого порошку у флаконах; по 1 флакону в упаковці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Актавіс Італія С.п.А./Actavis Italy S.p.A.

 

Місцезнаходження. Віа Пастер, 10, 20014 Нервіано (Мілан), Італія/Via Pasteur, 10, 20014 Nerviano (Milan),  Italy.