УЛЬТИБРО БРИЗХАЙЛЕР порошок д/инг. в капс. 110 мкг + 50 мкг с 1 ингалятором №12

 

 

діюча речовина: glycopyrronium bromide, indacaterol maleate;

1 капсула містить 110 мкг індакатеролу, що відповідає 143 мкг індакатеролу малеату, що еквівалентно 85 мкг цільової дози, що вивільняється, та 50 мкг глікопіронію, що відповідає 63 мкг глікопіронію броміду, що еквівалентно 43 мкг цільової дози, що вивільняється;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію стеарат.

Лікарська форма. Порошок для інгаляцій, тверді капсули.

капсули із прозорою жовтою кришечкою з нанесеним чорним кольором знаком «» та натурально прозорим корпусом із нанесеним синім кольором написом «ІPG110.50» під двома синіми смугами, розміром 3,  що містять порошок від білого до майже білого кольору.

 

Фармакотерапевтична група. Засоби, що застосовуються при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів. Комбінація адренергічних та антихолінергічних засобів. Код АТХ R03AL04.

 

Коли індакатерол і глікопіроній застосовуються разом, вони мають адитивну ефективність, оскільки діють на різні рецептори і шляхи для досягнення розслаблення малих м'язів. Через різницю у щільності бета-2-адренорецепторів і М3-рецепторів у центральних дихальних шляхах порівняно з меншими дихальними шляхами бета-2-агоністи можуть бути більш ефективними в розслабленні малих дихальних шляхів, тоді як антихолінергічна сполука може бути більш ефективною у великих дихальних шляхах. Таким чином, для оптимальної бронходилатації у всіх ділянках легенів людини комбінація бета-2-адреноагоніста і антагоніста мускаринових рецепторів може бути ефективною.

Індакатерол є агоністом бета 2-адренергічних рецепторів тривалої дії для застосування один раз на добу. Фармакологічні ефекти бета-2-адренорецепторів, у тому числі індакатеролу, принаймні частково пояснюються стимуляцією внутрішньоклітинної аденілатциклази – ферменту, який каталізує перетворення аденозинтрифосфату (АТФ) на циклічний 3',5'-аденозинмонофосфат (циклічний монофосфат). Підвищення рівнів циклічного АМФ викликає розслаблення гладких м'язів бронхів.  Дослідження in vitro показали, що індакатерол більш ніж у 24 рази активніший агоніст бета-2-рецепторів в порівнянні з бета-1-рецепторами і в 20 разів активніший щодо бета 3-рецепторів. Цей профіль селективності схожий на такий у формотеролу. При інгаляції індакатерол діє локально в легенях як бронхолітик. Індакатерол являє собою частковий агоніст бета 2-адренергічних рецепторів людини з наномолярною потенцією. В ізольованих бронхах людини індакатерол має швидкий початок дії і велику тривалість дії. Хоча бета-2-рецептори є переважаючими адренергічними рецепторами у бронхіальних гладких м'язах, а бета-1-рецептори є переважаючими рецепторами у серці людини, бета-2-адренорецептори є також  в серці людини, що містить від 10% до 50% від загальної кількості адренергічних рецепторів. Точні функції бета-2-адренорецепторів в серці невідомі, але їх присутність підвищує ймовірність того, що навіть високоселективні бета-2-адренергічні агоністи можуть мати серцеві ефекти.

Глікопіроній є інгаляційним антагоністом мускаринових рецепторів (антихолінергічний засіб) тривалої дії для застосування один раз на добу з метою підтримувальної бронхолітичної терапії хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ). Парасимпатичні нерви є основними бронхоконстриктивними нейронними шляхами в дихальних шляхах, і холінергічний тонус є ключовим компонентом зворотної обструкції дихальних шляхів при ХОЗЛ. Глікопіроній діє, блокуючи бронхоконстриктивну дію ацетилхоліну на клітини гладких м'язів дихальних шляхів, тим самим розширюючи дихальні шляхи.

Глікопіронію бромід – це високоспоріднений антагоніст мускаринових рецепторів. Більш ніж 4-кратна селективність щодо людських М3-рецепторів порівняно з людськими М2-рецепторами була продемонстрована у дослідженнях зв'язування радіоліганду. Він має швидкий початок дії, про що свідчать спостережувані кінетичні параметри асоціації/дисоціації рецепторів і початок дії після інгаляції в клінічних дослідженнях.

Тривалість дії може бути частково пов'язана із стійкою концентрацією активної речовини препарату у легенях, що проявляється в тривалому періоді кінцевого напіввиведення глікопіронію після інгаляції глікопіронію, на відміну від періоду напіввиведення після внутрішньовенного введення.

Комбінація індакатеролу і глікопіронію у препараті Ультібро Бризхайлер продемонструвала швидкий початок дії – протягом 5 хвилин після прийому. Ефект залишається стійким протягом 24-годинного інтервалу дозування.

Середній бронхолітичний ефект, отриманий з послідовних вимірювань ОФВ₁ протягом 24 годин, становить 0,32 літра після 26 тижнів лікування. Ефект був значно вищим у Ультібро Бризхайлеру в порівнянні з індакатеролом, глікопіронієм або тіотропієм окремо (різниця 0,11 л для кожного порівняння). Не було жодних доказів ефекту тахіфілаксії Ультібро Бризхайлеру з плином часу в порівнянні з плацебо або його компонентів у монотерапії.

Системні побічні ефекти інгаляційних бета-2-адреноагоністів та інгаляційних антагоністів мускаринових рецепторів є результатом активації системних бета-2-адренорецепторів і блокади мускаринових рецепторів після системної абсорбції активних речовин. Профіль побічних ефектів Ультібро Бризхайлеру був досліджений у здорових осіб та у хворих на ХОЗЛ.

Частоту ефектів на серцеві скорочення у здорових добровольців досліджували після застосування однієї дози Ультібро Бризхайлеру 440 мкг/200 мкг, яку вводили в чотири кроки з проміжками часу в 1 годину і порівнювали з ефектами плацебо, індакатеролу 600 мкг, глікопіронію 200 мкг і салметеролу 200 мкг. Найбільше підвищення частоти серцевих скорочень при застосуванні препарату Ультібро Бризхайлер в порівнянні з плацебо складало +5,69 уд./хв, найбільше зниження було − 2,51 уд./хв. Загалом, вивчення впливу на частоту серцевих скорочень протягом довгого часу не виявило послідовного фармакодинамічного ефекту Ультібро Бризхайлеру. Хоча не було суттєвих ефектів, коли Ультібро Бризхайлер порівнювали з індакатеролом і глікопіронієм окремо, частота серцевих скорочень була дещо вищою (найбільша різниця – близько 11 ударів за хвилину) після інгаляції 200 мкг салметеролу. Частота серцевих скорочень у пацієнтів з ХОЗЛ у надтерапевтичних дозах була досліджена при застосуванні Ультібро Бризхайлеру у дозах 150 мкг/100 мкг, 300 мкг/100 мкг і             600 мкг/100 мкг. Не було жодних суттєвих ефектів Ультібро Бризхайлеру на середню частоту серцевих скорочень протягом 24 годин і частоту серцевих скорочень, що оцінювалася через 30 хвилин, 4 і 24 годин.

Компоненти препарату Ультібро Бризхайлер, як відомо, не мають впливу на подовження QT при застосуванні у клінічних дозах.  Дослідження TQT за участю здорових добровольців, що отримували дози інгаляційного індакатеролу до 600 мкг, не показало клінічно значущого впливу на інтервал QT. Аналогічно у дослідженні TQT не спостерігалося подовження QT після інгаляції доз 400 мкг глікопіронію. Ефекти Ультібро Бризхайлеру щодо інтервалу QTc були досліджені у здорових добровольців після інгаляції Ультібро Бризхайлеру 440 мкг/200 мкг в чотири кроки, розділені однією годиною. Найбільша відповідна за часом різниця в порівнянні з плацебо складала      4,64 мс (90% ДI 0,40; 8,85 мс), найбільше відповідне за час зниження склало −2,71 мс (90% ДІ −6,97; 1,54 мс), що свідчить про те, що Ультібро Бризхайлер не мав суттєвого впливу на інтервал QT, як і очікувалося із властивостей його компонентів. У пацієнтів з ХОЗЛ дози до 600 мкг/100 мкг Ультібро Бризхайлеру також не мали жодного очевидного впливу на інтервал QTc при повторних оцінках ЕКГ, що виконувалися через 15 хвилин – 24 години після прийому препарату. Дещо вища частка пацієнтів в групі Ультібро Бризхайлеру 600 мкг/100 мкг мали подовження QTc більше 450 мс. Ряд помітних змін QTcF у порівнянні з вихідним станом (> 30 мс) були однакові у всіх групах активного лікування (Ультібро Бризхайлер 600 мкг/100 мкг, 300 мкг/100 мкг, 150 мкг/100 мкг і 300 мкг індакатеролу), але їх було менше у групі плацебо.

У здорових добровольців після введення Ультібро Бризхайлеру 440 мкг/200 мкг, зменшення концентрації калію було дуже малим (максимальна різниця − 0,14 ммоль/л у порівнянні з плацебо). Максимальний ефект на рівень глюкози в крові  складав          0,67 ммоль/л. Коли Ультібро Бризхайлер 440 мкг/200 мкг порівнювали з 200 мкг салметеролу, вплив на концентрацію калію (максимальна різниця 0,21 ммоль/л) і глюкози в крові був меншим (максимальна різниця 0,21 і 1,19 ммоль/л, відповідно).

Клінічна програма розробки Ультібро Бризхайлеру III фази [IGNITE] включала чотири дослідження:

1) [SHINE], 26-тижневе плацебо- і активно контрольоване дослідження (індакатерол 150 мкг один раз на добу, глікопіроній 50 мкг один раз на добу, відкритий прийом тіотропію 18 мкг один раз на добу);

2) [ILLUMINATE], 26-тижневе активно контрольоване дослідження (флутиказон/салметерол 50 мкг/500 мкг двічі на день);

3) [SPARK], 64-тижневе активно контрольоване дослідження (глікопіроній 50 мкг один раз на добу, відкритий прийом тіотропію 18 мкг один раз на добу);

4) [ENLIGHTEN], 52-тижневе плацебо-контрольоване дослідження, в яке були включені більше 5000 пацієнтів.

У ці дослідження були включені пацієнти, які мали ХОЗЛ від легкого до дуже тяжкого ступеня, були у віці від 40 років і мали анамнез куріння не менше 10 років. З цих чотирьох досліджень у двох ([SHINE] і [ENLIGHTEN]) було постбронходилатаційне ОФВ₁ <80% і ≥ 30% від прогнозованого нормального значення і постбронходилатаційне співвідношення  ОФВ₁  / ФЖЄЛ становило менше 70%. У 26-тижневе активно контрольоване дослідження [ILLUMINATE] були включені пацієнти, які мали постбронходилатаційне  ОФВ₁  <80% і ≥ 40% від прогнозованого нормального значення. Для порівняння, в 64-тижневому дослідженні [SPARK] були включені пацієнти, які мали тяжке і дуже тяжке ХОЗЛ з постбронходилатаційним  ОФВ₁  <50% від прогнозованого нормального значення.

Ультібро Бризхайлер, який вводили в дозі 110 мкг/50 мкг один раз на добу, показав клінічно значуще поліпшення функції легень (при вимірюванні об'єму форсованого видиху за одну секунду,  ОФВ₁) у ряді клінічних досліджень. У дослідженнях ІІІ фази бронхолітичні ефекти спостерігалися протягом 5 хвилин після першої дози та зберігалися протягом 24-годинного інтервалу дозування. Протягом 26-тижневого ([SHINE]) і 52-тижневого ([ENLIGHTEN]) досліджень не було ослаблення бронхолітичного ефекту з плином часу.

Мінімальний  ОФВ₁ 

У дослідженні [SHINE] Ультібро Бризхайлер збільшував мінімальний  ОФВ₁  на 200 мл у порівнянні з плацебо на момент 26-тижневої первинної кінцевої точки (р <0,001) і продемонстрував значне збільшення порівняно з групами монотерапії окремими компонентами (індакатерол і глікопіроній), а також з групою лікування тіотропієм, як показано в таблиці нижче.

 

Мінімальне  ОФВ₁  (межа середнього) після введення дози у 1-й день та на 26-му тижні (первинна кінцева точка)

 

 

Середній переддозовий  ОФВ₁  (середнє значення, встановлене за 45 і 15 хвилин до ранкової дози досліджуваного препарату) був клінічно значущим і статистично значущим на користь Ультібро Бризхайлеру на 26-му тижні в порівнянні з флутиказоном/салметеролом (100 мл, р <0,001) [ILLUMINATE], на 52-му тижні в порівнянні з плацебо (189 мл, р <0,001; [ENLIGHTEN]), а також під час усіх візитів до 64-го тижня в порівнянні з глікопіронієм (70-80 мл, р-значення <0,001 ) і тіотропієм (60-80 мл, р-значення <0,001; [SPARK]).

Піковий  ОФВ₁ 

Ультібро Бризхайлер викликав статистично значуще поліпшення пікового  ОФВ₁  порівняно з плацебо протягом перших 4 год після введення дози в 1-й день     (210 мл, р <0,001) і на 26-му тижні (330 мл, р <0,001) і в порівнянні з індакатеролом (120 мл), глікопіронієм (130 мл), тіотропієм (130 мл) на 26-му тижні (р <0,001 для всіх порівнянь; [SHINE]) і в порівнянні з флутиказоном/салметеролом у 1-й день (70 мл,      р <0,001) і на 26-му тижні (150 мл, р <0,001; [ILLUMINATE]).

Площа під кривою  ОФВ₁  

Ультібро Бризхайлер збільшував AUC_0-12 ОФВ 1 після введення дози (первинна кінцева точка) на 140 мл через 26 тижнів (р <0,001) у активно контрольованому дослідженні [ILLUMINATE] в порівнянні з флутиказоном/салметеролом.

В дослідженнях [SHINE] і [ILLUMINATE] Ультібро Бризхайлер продемонстрував статистично значуще швидке настання ефекту бронходилататорів у 1-й день і на 26-му тижні.

 

Початок дії в порівнянні з плацебо, тіотропієм і флутиказоном/салметеролом на   5-й і 30-й хвилинах у 1-й день і на 26-му тижні

 

* Р <0,001 для всіх порівнянь лікування.

 

У 26-тижневому плацебо-контрольованому дослідженні [SHINE], у 1-й день проводилася 12-годинна серійна спірометрія (рис. 1) і 24-годинна серійна спірометрія на 26-му тижні (рис. 2) у підгрупі з 294 пацієнтів. Серійні значення  ОФВ₁  протягом 12 годин у день 1-й і значення  ОФВ₁   у день 2-й показані на рисунку 1, а на 26-му тижні – на рисунку 2. Поліпшення функції легень зберігалося  протягом 24 годин після першої дози та стійко зберігалося протягом 26-тижневого періоду лікування без ознак толерантності.

 

Рис. 1. 24-годинний профіль межі середнього ОФВ₁ (л) у 1-й день (субпопуляція серійної спірометрії)

 

Вісь у – межа середнього  ОФВ₁ (л)

Вісь х – час (початково, 30 хвилин, 1 година, 2 години, 4 години, 8 годин, 12 годин,      23 години 15 хвилин, 23 години 45 хвилин)

Лікування

 

 

 

 

Рис. 2. 23 години 45 хвилин профілю межі середнього  ОФВ₁  (л) після 26 тижнів лікування (субпопуляція серійної спірометрії)

Вісь у – межа середнього  ОФВ₁  (л)

Вісь х – час (45 хвилин, 1 година, 2 години, 4 години, 8 годин, 12 годин, 16 годин,       22 години, 23 години 45 хвилин)

Лікування

 

 

У субпопуляції серійної спірометрії дослідження [SHINE] Ультібро Бризхайлер продемонстрував статистично значуще поліпшення  ОФВ₁  порівняно з плацебо         (400 мл, р <0,001) і тіотропієм (160 мл, р <0,001) через 2 години після введення дози на 26 тижні.

Ультібро Бризхайлер також викликав клінічно значуще і статистично значуще поліпшення  ОФВ₁  порівняно з флутиказоном/салметеролом у всіх часових точках, починаючи з 5 хвилин після введення дози до 12 годин після введення дози як на 12-му тижні (р <0,001), так і 26-му тижні (р < 0,001; [ILLUMINATE]) (див. рис. 3).

 

Рис. 3. Профіль межі середнього ОФВ₁  (літрів) з 5 хв до 12 год після введення дози на 12-му тижні і 26-му тижні (повний комплект для аналізу) 

Тиждень 12-й

Вісь у – межа середнього ОФВ₁  (л)

Вісь х – час (5 хвилин, 1 година, 2 години, 4 години, 8 годин, 12 годин)

 

Лікування

 

Тиждень 26-й

Вісь у – межа середнього  ОФВ₁ (л)

Вісь х – час (5 хвилин, 1 година, 2 години, 4 години, 8 годин, 12 годин)

Лікування

 

У дослідженні [ILLUMINATE] Ультібро Бризхайлер продемонстрував значне загальне поліпшення функції легень у порівнянні з флутиказоном/салметеролом у всіх ключових підгрупах, включаючи вік, стать, анамнез куріння, тяжкість захворювання і зворотність.

 

Ультібро Бризхайлер значно знижував задишку згідно з динамічним індексом задишки (Transitional Dyspnoea Index, TDI), він продемонстрував клінічно значуще і статистично значуще поліпшення підсумкового балу TDI на 26-му тижні в порівнянні з плацебо (1,09, р <0,001), тіотропієм (0,51, р = 0,007; [SHINE]) і флутиказоном/салметеролом (0,76, р = 0,003; [ILLUMINATE]).

Значно вищий відсоток пацієнтів, які отримували Ультібро Бризхайлер відповіли 1-бальним або більш вираженим поліпшенням підсумкового балу TDI на 26-му тижні в порівнянні з плацебо (68,1% і 57,5% відповідно, р = 0,004). Високий відсоток пацієнтів продемонстрував клінічно значущу відповідь на 26-му тижні застосування Ультібро Бризхайлеру в порівнянні з тіотропієм (68,1% проти 59,2%, р = 0,016; [SHINE]) і флутиказоном/салметеролом (65,1% проти 55,5% флутиказону/салметеролу, р = 0,88; [ILLUMINATE]).

Якість життя, пов’язана зі здоров’ям 

Ультібро Бризхайлер один раз на день також показав статистично значущий вплив на пов'язану зі здоров'ям якість життя, що визначається за допомогою анкети госпіталю Святого Георгія для оцінки дихальної функції (St. George's Respiratory Questionnaire, SGRQ), через 26 тижнів, що визначали за зниженням загальної оцінки SGRQ порівняно з плацебо (−3,01, р = 0,02) і тіотропієм (−2,13, р = 0,009; [SHINE]), і через 64 тижні у порівнянні з тіотропієм (різниця межі середнього −2,83, р <0,001; [SPARK]). Крім того, поліпшення за доменами SGRQ «симптоми», «активність» і «вплив на повсякденне життя» були статистично значущими в порівнянні з тіотропієм у тиждень 64-й («симптоми»: 3,06, р = 0,003; «активність»: 3,14, р <0,001; «вплив на повсякденне життя»: 2,24, р = 0,008; [SPARK]).

Більш високий відсоток пацієнтів, що отримували Ультібро Бризхайлер, які відповіли клінічно значущим поліпшенням оцінки SGRQ (визначене як зниження щонайменше на 4 одиниці в порівнянні з початковим рівнем) на 26-му тижні в порівнянні з плацебо (63,7% і 56,6% відповідно, р = 0,088) і тіотропієм (63,7% проти 56,4% тіотропій,             р = 0,047; [SHINE]), а на 64-му тижні в порівнянні з глікопіронієм і тіотропієм (57,3% − Ультібро Бризхайлер в порівнянні з 51,8% − глікопіроній, р = 0,055, 50,8% − тіотропій,    р = 0,051; [SPARK]).

Ультібро Бризхайлер продемонстрував статистично переважаюче покращання в порівнянні з тіотропієм за відсотком днів, коли пацієнти в змозі виконувати звичайну повсякденну роботу протягом 26 тижнів (8,45%, р <0,001; [SHINE]) і показав чисельне покращання в порівнянні з глікопіронієм (1,87, р = 0,195) та статистичне покращання в порівнянні з тіотропієм (4,95, р = 0,001; [SPARK]).

На 64-му тижні у дослідженні [SPARK] Ультібро Бризхайлер один раз на день знижував частоту середньої тяжкості або тяжкого загострення ХОЗЛ на 12% в порівнянні з глікопіронієм (р = 0,038) і на 10% в порівнянні з відкритим прийомом тіотропію (р = 0,096).

Крім того, було показано, що Ультібро Бризхайлер клінічно і статистично перевершував глікопіроній і тіотропій в зниженні частоти всіх загострень ХОЗЛ (легких, середньої тяжкості і тяжких), зі зниженням частоти на 15% при застосуванні Ультібро Бризхайлеру в порівнянні з глікопіронієм (р = 0,001) і на 14% в порівнянні з тіотропієм (р = 0,002).

Для часу до першого загострення ХОЗЛ середньої тяжкості або тяжкого Ультібро Бризхайлер продемонстрував зниження ризику на 7% в порівнянні з глікопіронієм       (р = 0,319). 

Глікопіроній і тіотропій не показали жодної різниці в зниженні ризику.

Прийом протягом 26 тижнів Ультібро Бризхайлеру один раз на добу значно зменшив застосування невідкладної допомоги (сальбутамол) на 0,96 впорскування/добу               (р <0,001) порівняно з плацебо і 0,54 впорскування/добу (р <0,001) порівняно з тіотропієм в дослідженні [SHINE], а також на 0,39 впорскування/добу (р = 0,019) порівняно з флутиказоном/салметеролом в дослідженні [ILLUMINATE].

Протягом 64 тижнів Ультібро Бризхайлер зменшив застосування невідкладної допомоги (сальбутамол) на 0,76 впорскування/добу (р <0,001) порівняно з тіотропієм в дослідженні [SPARK].

У 3-тижневому дослідженні [BRIGHT], де толерантність до фізичного навантаження була протестована за допомогою велоергометрії при субмаксимальному (75%) навантаженні (тест на толерантність до субмаксимального навантаження), Ультібро Бризхайлер, який застосовували вранці, знижував динамічну гіперінфляцію і збільшував тривалість навантаження, що зберігалося починаючи з першої дози. У перший день лікування об'єм вдиху при навантаженні значно покращувався (250 мл,     р <0,001) порівняно з плацебо. Після трьох тижнів лікування покращання об'єму вдиху з Ультібро Бризхайлер було більшим (320 мл, р <0,001), а час фізичного навантаження збільшився (59,5 с, р = 0,006) порівняно з плацебо. Аналогічні результати спостерігалися в групі тіотропію.

Вимірювання за допомогою загальної плетизмографії залишкового об'єму (ЗО) і функціонального залишкового об'єму (ФЗО) дозволяє отримати уявлення про закриття дихальних шляхів і відображає наявність «пасток повітря», що вважається відмінною рисою ХОЗЛ. У перший день лікування через 60 хвилин після введення дози Ультібро Бризхайлер зменшив ЗО на 380 мл (р <0,001) порівняно з плацебо і ФЗО на 350 мл       (р <0,001) порівняно з плацебо. На 21-й день через 60 хвилин після введення дози відмічали подальше скорочення ЗО на 520 мл (р <0,001) і ФЗО на 520 мл (р <0,001).

Європейське агентство з лікарських засобів відмовилося від вимоги надати результати досліджень Ультібро Бризхайлеру у всіх підгрупах педіатричних пацієнтів із ХОЗЛ.

 

Фармакокінетика.

Після інгаляції препаратом Ультібро Бризхайлер медіана часу до досягнення максимальної концентрації в плазмі крові індакатеролу і глікопіронію складала приблизно 15 хвилин і 5 хвилин відповідно.

На підставі  даних досліджень in vitro очікується, що доза індакатеролу, доставлена в легені, буде однаковою для Ультібро Бризхайлеру і індакатеролу 150 мкг в монотерапії. Стаціонарна експозиція індакатеролу після інгаляції Ультібро Бризхайлеру була або такою ж, або трохи нижче, ніж системна експозиція після інгаляції індакатеролу 150 мкг у монотерапії.

Абсолютна біодоступність індакатеролу після інгаляції Ультібро Бризхайлеру була в межах від 47 до 66%, тоді як у глікопіронію – близько 40%.

Стаціонарна експозиція глікопіронію після інгаляції Ультібро Бризхайлеру була подібна до системної експозиції глікопіронію після інгаляції 50 мкг препарату в монотерапії.

Медіана часу до досягнення максимальної концентрації в сироватці крові індакатеролу була приблизно 15 хвилин після одноразової або багаторазової інгаляції дози. Системна експозиція індакатеролу зростала із збільшенням дози (з 150 мкг до 600 мкг) на дозопропорційній основі. Системна експозиція складалася з легеневої і кишкової абсорбції.

Концентрації індакатеролу у сироватці збільшувалися з повторним застосуванням один раз на добу. Стаціонарний стан досягається протягом 12-15 днів. Середнє співвідношення накопичення індакатеролу, тобто AUC протягом 24-годинного інтервалу дозування на 14 день або 15 день в порівнянні з 1-й днем перебувало у діапазоні від 2,9 до 3,8 при інгаляції 1 раз на добу у дозах від 75 мкг до 600 мкг.

Після оральної інгаляції глікопіроній швидко всмоктується і досягає пікових рівнів у плазмі на 5-й хвилині після введення дози.

Абсолютна біодоступність глікопіронію, за оцінками, складає близько 45% від доставленої дози. Близько 90% системної експозиції після інгаляції досягається шляхом всмоктування в легенях, 10% пов'язано з шлунково-кишковою абсорбцією.

У пацієнтів з ХОЗЛ фармакокінетичний стаціонарний стан глікопіронію досягався протягом одного тижня після початку лікування. Стаціонарна середня максимальна і мінімальна плазмова концентрація глікопіронію при застосуванні в рекомендованій дозі 1 раз на добу складала 166 пг/мл і 8 пг/мл відповідно. Стаціонарна експозиція глікопіронію (AUC протягом 24-годинного інтервалу дозування) була приблизно у 1,4 −1,7 разу вище, ніж після першої дози.

Після внутрішньовенного введення об'єм розподілу індакатеролу на етапі кінцевої елімінації складав 2557 літрів, що вказує на екстенсивний розподіл.  Зв'язування з білками плазми і сироватки людини in vitro складало близько 95%.

Після внутрішньовенного введення стаціонарний об'єм розподілу глікопіронію становив 83 літри, а об'єм розподілу в термінальній фазі – 376 літрів. Уявний обєм розподілу в термінальній фазі після інгаляції був майже в 20 разів більше, що відображає значно повільнішу елімінацію після інгаляції. Зв'язування з білками плазми і сироватки людини in vitro складало від 38% до 41% при концентрації від 1 до 10 нг/мл.

Після перорального прийому радіоактивно міченого індакатеролу в дослідженні ADME (всмоктування, розподіл, метаболізм, екскреція) у людей незмінений індакатерол був основним компонентом у сироватці крові і складав приблизно одну третину від загальної пов'язаної з препаратом AUC протягом 24 годин. Гідроксильоване похідне було найзначущішим метаболітом у сироватці крові. Фенольні о-глюкуроніди індакатеролу і гідроксильованого індакатеролу були наступними значущими метаболітами. Діастереомер гідроксильованого похідного – N-глюкуронід індакатеролу, а також С і N-деалкільовані продукти були ідентифіковані серед інших метаболітів.

Дослідження in vitro показали, що UGT1A1 є єдиною ізоформою UGT, що метаболізує індакатерол до фенольного о-глюкуроніду. Окисні метаболіти були виявлені при інкубації з рекомбінантними CYP1A1, CYP2D6 та CYP3A4. Встановлено, що CYP3A4 є переважним ізоферментом, відповідальним за гідроксилювання індакатеролу. Дослідження in vitro надалі показали, що індакатерол має низьку спорідненість до субстрату для ефлюксної помпи P-gp.

Дослідження метаболізму in vitro показали подібні метаболічні шляхи для глікопіронію броміду у тварин і людей. Гідроксилювання зумовлює утворення різних моно і біс-гідроксильованих метаболітів, а прямий гідроліз призводить до утворення похідного карбонової кислоти (М9). In vivo М9 утворюється з проковтнутої фракції інгальованого глікопіронію броміду. Глюкуронід та/або сульфатні кон'югати глікопіронію були знайдені в сечі людей після повторних інгаляцій, що становить близько 3% від дози.

Ряд ізоферментів CYP сприяли окислювальній біотрансформації глікопіронію. Інгібування або індукування метаболізму глікопіронію навряд чи буде призводити до суттєвих змін системної експозиції активної речовини.

Дослідження інгібування in vitro показали, що глікопіронію бромід не має значущої здатності пригнічувати CYP1A2, CYP2A6, CYP2C8, CYP2C9, CYP2C19, CYP2D6, CYP2E1 або CYP3A4/5, ефлюкс-транспортери MDR1, MRP2 або MXR і транспортери захоплення OCT1 або OCT2. Дослідження індукції ферментів in vitro не виявили клінічно значущої індукції глікопіронію бромідом будь-якого з тестованих ізоферментів цитохрому Р450 або UGT1A1 і транспортерів MDR1 і MRP2.

У клінічних дослідженнях, які включали збір сечі, кількість індакатеролу, що виводиться в незміненому вигляді з сечею, була в цілому нижче, ніж 2% від дози. Нирковий кліренс індакатеролу складав, в середньому, від 0,46 до 1,2 л/год. У порівнянні з сироватковим кліренсом індакатеролу 23,3 л/год є очевидним, що нирковий кліренс відіграє незначну роль (від 2 до 5% від системного кліренсу) у елімінації системно доступного індакатеролу.

У дослідженні ADME індакатеролу, що застосовувався перорально, фекальний шлях екскреції домінував над сечовим шляхом. Індакатерол виводився з калом в основному у вигляді незміненої вихідної речовини (54% від дози) і, меншою мірою, у вигляді гідроксильованих метаболітів індакатеролу (23% від дози). Баланс маси був повним,     ≥ 90% дози знаходили в екскрементах.

Концентрації індакатеролу у сироватці знижувалися багатофазним чином із середнім періодом напіввиведення в межах від 45,5 до 126 годин. Ефективний період напіввиведення, розрахований за накопиченням індакатеролу після багаторазового застосування, коливався від 40 до 52 годин, що узгоджується із спостережуваним часом до стаціонарного стану – приблизно 12-15 днів.

Після внутрішньовенного введення [³H]-міченого глікопіронію броміду людині середня екскреція радіоактивності протягом 48 годин склала 85% від дози. Ще 5% дози було виявлено в жовчі.

Ниркова екскреція вихідного препарату становила приблизно 60-70% від загального кліренсу системно доступного глікопіронію, у той час як нениркові процеси кліренсу складали близько 30-40%. Жовчний кліренс є складовою нениркового кліренсу, але в основному ненирковий кліренс, як вважають, пов'язаний з метаболізмом.

Середній нирковий кліренс глікопіронію після інгаляції знаходився в діапазоні від 17,4 до 24,4 л/год. Активна канальцева секреція сприяє нирковій екскреції глікопіронію. До 23% від доставленої дози виявлено в сечі як вихідний препарат.

Концентрації глікопіронію в плазмі знизилися багатофазним чином. Середній термінальний період напіввиведення був набагато довше після інгаляції (від 33 до 57 годин), ніж після внутрішньовенного (6,2 години) і перорального (2,8 години) введення. Модель елімінації передбачає тривалу легеневу абсорбцію та/або перехід глікопіронію в системний кровотік протягом 24 годин після інгаляції і більше.

У хворих на ХОЗЛ як системна експозиція, так загальна екскреція з сечею глікопіронію у фармакокінетично стаціонарному стані збільшилися приблизно дозопропорційно в діапазоні доз від 50 до 200 мкг.

Популяційний фармакокінетичний аналіз даних у хворих на ХОЗЛ після інгаляції Ультібро Бризхайлеру не вказав жодного суттєвого впливу віку, статі та (безжирової) маси тіла на системний вплив індакатеролу і глікопіронію. Безжирова маса тіла (яка є функцією маси і росту) була визначена як коваріата. Спостерігалася негативна кореляція між системним впливом і безжировою масою тіла (або масою тіла), проте корекція дози не рекомендована у зв'язку з величиною зміни чи прогнозною погрішністю безжирової маси тіла.

Куріння і базовий ОФВ₁ не мали очевидного впливу на системну експозицію індакатеролу і глікопіронію після інгаляції Ультібро Бризхайлеру.

Популяційний фармакокінетичний аналіз показав, що немає жодного клінічно значущого впливу віку (дорослі до 88 років), статі, маси тіла (32-168 кг) або раси на фармакокінетику індакатеролу. Не припускали жодної різниці між етнічними підгрупами в цій популяції.

У зв'язку з дуже низьким внеском сечового шляху до повної екскреції, дослідження у пацієнтів з порушенням функції нирок не проводили.

У популяційному фармакокінетичному аналізі даних щодо хворих на ХОЗЛ масу тіла та вік визначено як фактори індивідуальної змінюваності системної експозиції. Глікопіроній в рекомендованій дозі можна безпечно застосовувати у всіх вікових групах і групах за масою тіла. 

Стать, куріння і базовий ОФВ₁ не мали явного впливу на системну експозицію.

Виходячи з клінічних фармакокінетичних характеристик компонентів Ультібро Бризхайлеру у монотерапії, його можуть застосовувати у рекомендованій дозі пацієнти з легким та середньої тяжкості порушенням функції печінки. Немає даних щодо пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки.

У пацієнтів з легким та середньої тяжкості порушенням функції печінки не виявлено ні значущих змін Cmax або AUC індакатеролу, ні різниці у зв'язуванні білка порівняно із здоровими людьми з групи контролю. Дослідження за участю пацієнтів з тяжким порушенням функції печінки не проводилися.

Клінічні дослідження не були проведені у пацієнтів з печінковою недостатністю. Глікопіроній елімінується переважно з великого кола кровообігу шляхом ниркової екскреції. Вважається, що порушення печінкового метаболізму глікопіронію не призводить до клінічно значущого збільшенням системної експозиції.

Виходячи з клінічних фармакокінетичних характеристик компонентів Ультібро Бризхайлеру у монотерапії, його можуть застосовувати у рекомендованій дозі пацієнти з легким та середньої тяжкості порушенням функції нирок.

Хворим з тяжким порушенням функції нирок або термінальною стадією хвороби нирок, які потребують діалізу, Ультібро Бризхайлер слід застосовувати, тільки якщо очікувана користь перевищує потенційний ризик.

У звязку з дуже низьким внеском сечового шляху до повної елімінації індакатеролу малеату з організму дослідження за участю пацієнтів з порушенням функції нирок не проводили.

Порушення функції нирок впливає на системну експозицію глікопіронію броміду. Помірне середнє збільшення загальної системної експозиції (AUC_{останнього}) до 1,4 разу було відмічено у пацієнтів з легким та середньої тяжкості порушенням функції нирок і до 2,2 разу у пацієнтів з тяжким порушенням функції нирок або термінальною стадією хвороби нирок. Хворим на ХОЗЛ з легким та середньої тяжкості порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації, ШКФ ≥ 30 мл/хв/1,73 м²) глікопіронію бромід можна застосовувати у рекомендованій дозі.

Після корекції на безжирову масу тіла не було встановлено статистично значущого впливу етнічної належності (японці в порівнянні з неяпонцями) на експозицію для обох сполук.

Ніякої різниці між етнічними підгрупами виявлено не було. Досвід лікування пацієнтів негроїдної популяції обмежений.

Не було жодних істотних відмінностей в загальній системній експозиції (AUC) між японськими пацієнтами і пацієнтами європеоїдними раси. Фармакокінетичні дані щодо інших національностей або рас недостатні.

 

Вплив препарату Ультібро Бризхайлер на частоту серцевих скорочень збільшувався за величиною і тривалістю порівняно із впливом, що спостерігається для кожного компонента окремо. Скорочення електрокардіографічних інтервалів, які відображають збільшення частоти серцевих скорочень та зниження систолічного і діастолічного артеріального тиску, також виявляли після лікування Ультібро Бризхайлером. Індакатерол, який вводили собакам окремо або в комбінації як Ультібро Бризхайлер, спричиняв аналогічну частоту і тяжкість ураження міокарда. Системна експозиція (AUC) у концентрації, у якій не спостерігається несприятливого впливу (NOAEL), була у 64 і 59 разів вища, ніж у людини при прийомі дози 110 мкг/50 мкг, для кожного компонента відповідно.

У дослідженнях на щурах не помічено жодного впливу на ембріон або плід на будь-якому дозовому рівні Ультібро Бризхайлеру.

Вплив на серцево-судинну систему був пов'язаний з бета-2-агоністичними властивостями індакатеролу, зокрема з тахікардією, аритмією і ураженням міокарда у собак. Легке подразнення порожнини носа і гортані спостерігалося у гризунів. Всі ці порушення були при експозиції, вище ніж та, яку очікують у людей.

Хоча індакатерол не впливав на загальні репродуктивні характеристики в дослідженні фертильності щурів, спостерігали зниження кількості вагітних у поколінні F1 при експозиції в 14 разів вище, ніж у людей, яких лікували індакатеролом. Індакатерол не мав ембріотоксичної або тератогенної дії на щурів або кроликів.

Дослідження генотоксичності не виявили мутагенного або кластогенного потенціалу.  Глікопіроній

Доклінічні дані не виявили особливої небезпеки для людей на основі традиційних досліджень фармакології безпеки, токсичності повторних доз, генотоксичності, канцерогенного потенціалу, токсичності для репродукції та розвитку.

Глікопіроній не проявляв тератогенних властивостей у щурів і кроликів після інгаляції. Фертильність та пре- і постнатальний розвиток не порушувалися в щурів. Глікопіронію бромід та його метаболіти суттєво не проникають через плацентарний бар'єр вагітних мишей, кроликів і собак. Глікопіронію бромід (у тому числі його метаболіти) проникає в молоко щурів і досягає концентрації, до 10 разів вищої, ніж у крові самиць. 

Дослідження генотоксичності не виявили мутагенного або кластогенного потенціалу глікопіронію броміду. Дослідження канцерогенності у трансгенних мишей з використанням перорального введення і використанням інгаляції у щурів не виявили жодних доказів канцерогенності при системній експозиції препарату (AUC) у мишей приблизно у 53 разів вище і у щурів у 75 разів вище, ніж при максимальній рекомендованій дозі один раз на день у людини.

 

Підтримувальна  бронхолітична  терапія для полегшення симптомів і зниження частоти загострень у дорослих пацієнтів із хронічними обструктивними захворюваннями легень (ХОЗЛ).

 

Підвищена чутливість до діючої речовини, до лактози або до будь-якої з допоміжних речовин.

 

Одночасне застосування індакатеролу і глікопіронію в препараті Ультібро Бризхайлер, коли обидві діючі речовини перебувають у стаціонарному стані, не впливає на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Спеціальні дослідження взаємодії з Ультібро Бризхайлером не проводилися. Інформація про можливі взаємодії грунтується на властивостях кожного з компонентів.

Не було виявлено, що індакатерол є причиною взаємодії з іншими лікарськими засобами. Дослідження in vitro показали, що потенціал індакатеролу викликати метаболічні взаємодії з лікарськими засобами у системних експозиціях, що досягаються в клінічній практиці, є незначним.

Бета-адреноблокаторами: бета-адреноблокатори можуть послаблювати або протидіяти ефекту бета-2-агоністів. Тому Ультібро Бризхайлер не слід призначати разом з бета-адреноблокаторами (включаючи очні краплі), якщо немає вагомих причин для їх застосування. При необхідності слід віддати перевагу кардіоселективним бета-адреноблокаторам, хоча їх слід застосовувати з обережністю.

Симпатоміметиками: одночасне застосування інших симпатоміметиків (окремо або в складі комбінованої терапії) може посилювати небажані ефекти індакатеролу.

Гіпокаліємічними засобами: супутнє застосування із гіпокаліємічними засобами із групи похідних метилксантину, стероїдами або некалійзберігаючими діуретиками може посилювати гіпокаліємічні ефекти бета-2-агоністів, тому їх слід застосовувати з обережністю.

Метаболічні і транспортні взаємодії: інгібування ключових учасників кліренсу індакатеролу – CYP3A4 і Р-глікопротеїну – підвищує системну експозицію індакатеролу до двох разів. Збільшення експозиції за рахунок взаємодії не викликає проблем з безпекою, враховуючи досвід безпеки лікування індакатеролом в клінічних дослідженнях до одного року у дозі, що в два рази вище максимальної рекомендованої дози індакатеролу.

Клінічно значущого впливу на подовження інтервалу QTc не спостерігали у клінічних дослідженнях застосування індакатеролу в рекомендованих терапевтичних дозах.

Дослідження in vitro показали, що глікопіроній не пригнічує і не стимулює метаболізм інших активних речовин або процесів за участю транспортерів ліків. Метаболізм, в якому беруть участь кілька ферментів, відіграє другорядну роль у елімінації глікопіронію. Інгібування або індукція метаболізму глікопіронію навряд чи призведе до релевантних змін системної експозиції активної речовини.

Анихолінергічними засобами: сумісне застосування Ультібро Бризхайлеру з іншими антихолінергічними лікарськими засобами не вивчене і тому не рекомендується.

Циметидин і інші інгібітори транспорту органічних катіонів: у клінічних дослідженнях у здорових добровольців циметидин – інгібітор транспорту органічних катіонів, який, як вважається, сприяє нирковій екскреції глікопіронію – збільшував загальну експозицію (AUC) глікопіронію на 22% і знижував нирковий кліренс на 23%. Таким чином, клінічно значущих лікарських взаємодій не очікується, якщо глікопіроній застосовують одночасно з циметидином або іншими інгібіторами транспорту органічних катіонів.

 

Ультібро Бризхайлер призначають один раз на добу для довгострокової підтримувальної терапії. Препарат не призначений для початкового лікування гострих епізодів бронхоспазму, тобто як невідкладна терапія.

Як і при застосуванні іншої інгаляційної терапії, застосування препарату Ультібро Бризхайлер може призвести до розвитку парадоксального бронхоспазму, що може бути небезпечним для життя. Якщо виникає парадоксальний бронхоспазм, застосування препарату Ультібро Бризхайлер необхідно негайно припинити і розпочати альтернативну терапію.

Як і інші антихолінергічні лікарські засоби, Ультібро Бризхайлер слід застосовувати з обережністю пацієнтам із закритокутовою глаукомою або із затримкою сечі.

Пацієнти повинні бути поінформовані про симптоми гострої закритокутової глаукоми і необхідність припинення застосування препарату Ультібро Бризхайлер, а також про необхідність негайно зв'язатися зі своїм лікарем у випадку появи будь-яких з цих симптомів.

Пацієнтам з порушенням функції нирок тяжкого ступеня (оцінена швидкість клубочкової фільтрації нижче 30 мл/хв/1,73 м²), включаючи пацієнтів із захворюванням нирок у термінальній стадії, які потребують проведення діалізу, Ультібро Бризхайлер слід застосовувати, тільки якщо очікувана користь перевищує потенційний ризик. За цими пацієнтами необхідно уважно спостерігати щодо появи можливих небажаних реакцій на препарат.

 

Дані щодо застосування препарату Ультібро Бризхайлер вагітним жінкам відсутні. Препарат Ультібро Бризхайлер слід застосовувати під час вагітності тільки у випадках, якщо очікувана користь для матері виправдовує потенційний ризик для плода.

Невідомо, чи індакатерол, глікопіроній та їхні метаболіти екскретуються у грудне молоко людини. Питання про застосування препарату Ультібро Бризхайлер жінкам, які годують груддю, слід розглядати тільки у тому випадку, якщо очікувана користь для жінки більша, ніж будь-який ризик для дитини.

Дані досліджень репродуктивної функції та інші дані, отримані в результаті дослідів на тваринах, не викликають занепокоєння стосовно фертильності як чоловіків, так і жінок.

 

Ультібро Бризхайлер може впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати з механізмами, тому під час застосування препарату рекомендовано утриматися від керування транспортними засобами та інших робіт, що потребують концентрації уваги.

 

Рекомендована доза – інгаляція вмісту однієї капсули за допомогою інгалятора Ультібро Бризхайлер один раз на добу.

Ультібро Бризхайлер рекомендується застосовувати один раз на добу в один і той же час кожного дня. Якщо прийом дози пропущено, наступну дозу слід прийняти якомога швидше. Пацієнти повинні знати, що не можна приймати більше однієї дози на добу.

Пацієнти літнього віку (понад 75 років) можуть застосовувати Ультібро Бризхайлер у рекомендованій дозі.

Пацієнти з порушенням функції нирок легкого та помірного ступенів тяжкості можуть застосовувати Ультібро Бризхайлер у рекомендованій дозі. Пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок або із захворюванням нирок у термінальній стадії, які потребують проведення діалізу, Ультібро Бризхайлер слід застосовувати, тільки якщо очікувана користь перевищує потенційний ризик.

Пацієнти з порушенням функції печінки легкого та помірного ступенів тяжкості можуть застосовувати Ультібро Бризхайлер у рекомендованій дозі. Дані щодо застосування Ультібро Бризхайлер пацієнтам з тяжким порушенням функції печінки відсутні.

Тільки для інгаляційного застосування.

Капсули Ультібро Бризхайлер слід застосовувати лише за допомогою інгалятора Ультібро Бризхайлер.

Пацієнти повинні бути проінструктовані щодо правильного застосування препарату.

 

 

 

Препарат не призначений для застосування дітям.

 

У дослідженнях разової дози за участю здорових добровольців 4-кратна терапевтична доза Ультібро Бризхайлеру (чотири дози по 50 мкг/110 мкг  на годину) добре переносилася, суттєво не впливаючи на серцевий ритм, інтервал QTc, рівень калію в сироватці крові та рівень глюкози в крові. У пацієнтів з ХОЗЛ, які застосовували дози до 600 мкг/100 мкг препарату протягом двох тижнів, не було відмічено жодних значущих ефектів на серцевий ритм, інтервал QTc, рівень глюкози та калію в крові. Спостерігалося збільшення частоти шлуночкових ектопій після 14 днів застосування 300 мкг/100 мкг і 600 мкг мкг/100 препарату Ультібро Бризхайлер, але низька частота і невелика кількість пацієнтів (N = 49 та N = 51 при застосуванні          600 мкг/100 мкг і 300 мкг/100 мкг препаратуУльтібро Бризхайлер відповідно) виключає точний аналіз. У чотирьох пацієнтів спостерігалась нестійка шлуночкова тахікардія, зафіксований найдовший епізод – 9 скорочень (4 секунди).

У пацієнтів з ХОЗЛ, які застосовували разову дозу, що у 10 разів перевищувала максимальну рекомендовану терапевтичну дозу індакатеролу, спостерігалося помірне підвищення частоти пульсу, систолічного артеріального тиску і збільшення інтервалу QTc.

Високі дози глікопіронію можуть викликати антихолінергічні симптоми, які можуть потребувати лікування. Гостра інтоксикація внаслідок ненавмисного проковтування капсул глікопіронію малоймовірна через його низьку біодоступність (близько 5%). Пікові плазмові рівні та загальна системна експозиція після внутрішньовенного введення 150 мкг глікопіронію броміду (еквівалент 120 мкг глікопіронію) у здорових добровольців були відповідно приблизно в 50 разів і в 6 разів вище, ніж пікова і загальна системна експозиція в стаціонарному стані, що досягається при застосуванні рекомендованих доз глікопіронію, і добре переносилися.

Досвід вивчення безпеки Ультібро Бризхайлеру складався з експозиції до 15 місяців у рекомендованій терапевтичній дозі.

Клінічна програма розробки III фази Ультібро Бризхайлеру складалася з шести ключових досліджень. Були залучені більше 6000 пацієнтів з клінічним діагнозом ХОЗЛ середнього або дуже тяжкого ступеня.  Дані з безпеки п'яти досліджень з тривалістю більш ніж 12 тижнів, що об'єднували 1805 пацієнтів, грунтуються на застосуванні Ультібро Бризхайлеру один раз на добу в рекомендованій терапевтичній дозі.

Профіль безпеки характеризується типовими антихолінергічними і бета-адренергічними симптомами, пов'язаними з окремими компонентами комбінації. Інші найбільш поширені побічні реакції, пов'язані з продуктом (повідомили ≥ 3% пацієнтів, що застосовували Ультібро Бризхайлер), були кашель і біль у ротоглотці (в тому числі подразнення в горлі).

У рекомендованій дозі профіль побічних реакцій у пацієнтів з ХОЗЛ відображає клінічно незначущі системні ефекти бета-2-адренергічної стимуляції. Середні зміни частоти серцевих скорочень були менше одного удару за хвилину, тахікардія була нечастою і рідше, ніж у групі плацебо. Значуще подовження QTcF не визначалося в порівнянні з плацебо.

Частота вираженого інтервалу QTcF (тобто> 450 мс) і повідомлень про гіпокаліємію була подібною з плацебо.

Небажані реакції пов'язували з фіксованою комбінацією, коли вони раніше не спостерігалися ні з одним з окремих компонентів, або якщо вони зустрічалися з більш високою частотою при застосуванні Ультібро Бризхайлер, ніж зареєстровано для окремих компонентів (індакатерол 150 мкг і глікопіроній 50 мкг). 

Небажані реакції на препарати, про які повідомили протягом перших шести місяців двох об'єднаних базових досліджень фази III тривалістю 6 і 12 місяців, перераховані за класами систем органів за MedDRA. У кожному класі систем органів побічні реакції на препарати подані за частотою – спершу найбільш часті реакції. У кожній групі за частотою несприятливі реакції на ліки представлені в порядку зменшення серйозності. Частоту класифіковано таким чином: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 до <1/10); нечасто (≥ 1/1000 до <1/100); рідко (≥ 1/10 000, <1/1000), дуже рідко (<1/10000); невідома частота (не може бути оцінена на основі наявних даних).

Оскільки Ультібро Бризхайлер містить індакатерол і глікопіроній побічні реакції, пов'язані з кожним з цих компонентів, можна очікувати і для комбінації.

Інфекції та інвазії: дуже часто – інфекції верхніх дихальних шляхів**; часто – інфекції сечовивідних шляхів.

З боку нервової системи: часто – запаморочення.

З боку очей: нечасто – глаукома*.

З боку серця: нечасто – серцебиття**.

З боку органів дихання, грудної клітки та середостіння: часто –  кашель, орофарингеальний біль, включаючи подразнення горла; нечасто  –  носові кровотечі.

З боку травного тракту: часто  –  диспепсія, карієс.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини: часто – скелетно-м'язовий біль.

З боку нирок та сечовивідної системи: нечасто – обструкція сечового міхура і затримка сечі.

Загальні розлади та стан місця введення: часто – гіпертермія*, біль у грудях.

 

* Небажані реакції, що спостерігалася при застосуванні Ультібро Бризхайлер, але не окремих компонентів.

** Ці небажані реакції спостерігалися з більш високою частотою при застосуванні плацебо, але включені, оскільки вони були представлені з більш високою абсолютною частотою, ніж при застосуванні окремих компонентів (індакатерол 150 мкг і глікопіроній 50 мкг).

 

Побічні реакції, про які повідомлялося раніше стосовно окремих компонентів, можуть виникати при застосуванні Ультібро Бризхайлеру, навіть якщо вони не спостерігалися в основних клінічних дослідженнях.

Нижчезазначені небажані реакції містяться в об'єднаній базі даних з безпеки ліків для лікування ХОЗЛ стосовно індакатеролу (доза 150 мкг або 300 мкг). Реакції наведено в порядку зниження частоти: назофарингіт, головний біль, синусит, м'язовий спазм, ринорея, периферичні набряки, міалгія, ішемічна хвороба серця, свербіж/висип, цукровий діабет та гіперглікемія, фібриляція передсердь, гіперчутливість, парестезія, тахікардія і парадоксальний бронхоспазм.

Нижчезазначені побічні реакції містяться в об'єднаній базі даних даних з безпеки ліків для лікування ХОЗЛ стосовно глікопіронію. Реакції наведено в порядку зниження частоти: сухість у роті, гастроентерит, безсоння, біль у кінцівках, висип, втомлюваність, астенія, набряк слизової оболонки придаткових пазух носа, риніт, гіперглікемія, гіпестезія і фібриляція передсердь.

Найбільш поширеним побічним ефектом антихолінергічних засобів була сухість у роті (0,6% проти 0,3% у групі плацебо), однак це несприятливе явище відмічали з нижчою частотою при застосуванні Ультібро Бризхайлеру, ніж глікопіронію, що застосовувався  як монотерапія. Більшість випадків сухості у роті були легкого ступеня, жоден не був тяжким.

Кашель був частим, але зазвичай легкої інтенсивності.

Деякі серйозні побічні ефекти, в тому числі підвищена чутливість та ішемічна хвороба серця, були представлені як побічні реакції на застосування індакатеролу як монотерапії. При застосуванні Ультібро Бризхайлеру частота гіперчутливості та ішемічної хвороби серця була 0,1% проти 0,0% у групі плацебо і 0,1% проти 0,3% у групі плацебо відповідно.

У літніх пацієнтів віком від 75 років частота інфекцій сечовивідних шляхів була вище при застосуванні Ультібро Бризхайлеру, ніж у групі плацебо (3,5% проти 2,8% відповідно).

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Зберігати при температурі не вище 25 °С в оригінальній упаковці для захисту від вологи. Зберігати у  недоступному для дітей місці.

 

По 6 капсул у блістері; по 1, по 2 або по 5 блістерів у пачці разом із одним інгалятором. Або по 6 капсул у блістері, по 5 блістерів у пачці разом із одним інгалятором, по 3 пачки у коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Новартіс Фарма Штейн АГ/Novartis Pharma Stein AG.

 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Шаффхаусерштрассе, 4332 Штейн, Швейцарія/Schaffhauserstrasse, 4332 Stein, Switzerland.