ТЕВЕТЕН табл. п/плен. оболочкой 600 мг блистер №14

 

 

діюча речовина: епросартан;

1 таблетка містить епросартану мезилату 735,8 мг (що відповідає епросартану 600 мг);

допоміжні речовини: ядро таблетки – лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, кросповідон;  оболонка – Опадрі* білий OY-S-9603 (гіпромелоза (Е 464), макрогол 400, полісорбат 80 (Е 433), титану діоксид (Е 171)).

 

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Основні фізико-хімічні властивості: білі, у формі капсули, вкриті плівковою оболонкою таблетки з маркуванням «5046» з одного боку і без маркування з іншого.

 

Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів ангіотензину II.

Код АТХ C09C A02.

 

Епросартан є потужним, непептидним, активним при пероральному прийомі, небіфенільним, нететразольним блокатором рецепторів ангіотензину II, який селективно зв'язується з AT₁-рецепторами. Ангіотензин II є потужним вазоконстриктором і основним активним гормоном ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Він відіграє важливу роль у патогенезі артеріальної гіпертензії. Ангіотензин II зв'язується з AT₁-рецепторами у різних органах і тканинах (наприклад у гладких м'язах судин, надниркових залозах, нирках, серці) і  виявляє такі важливі біологічні ефекти, як звуження кровоносних судин, затримка натрію і вивільнення альдостерону. Ангіотензин II бере участь у формуванні гіпертрофії серця і судин через його вплив на ріст гладких м'язових клітин судин і серця.

Епросартан перешкоджає впливу ангіотензину II на артеріальний тиск, нирковий кровотік і виділення альдостерону у здорових осіб. Зниження артеріального тиску зберігається протягом 24 годин без виникнення постуральної гіпотензії після прийому першої дози. Припинення лікування епросартаном не спричиняє різкого підвищення артеріального тиску (синдрому відміни).

У хворих на артеріальну гіпертензію зниження артеріального тиску після прийому епросартану не супроводжується зміною частоти серцевих скорочень.

Під час відкритого сліпого рандомізованого проспективного дослідження MOSES (захворюваність і смертність після інсульту, епросартан порівнювався з нітрендипіном для вторинної профілактики) 1405 хворих на артеріальну гіпертензію з цереброваскулярними подіями в анамнезі лікувалися або епросартаном, або нітрендипіном. У групі епросартану 78 % пацієнтів отримували дозу 600 мг щоденно і 12 % дозу до 800 мг на добу. У групі нітрендипіну 47 % отримували препарат в дозі 10 мг  і 42 % – 20 мг на добу (11 % – до 40 мг). Первинна комбінована кінцева точка складалася із загальної смертності, цереброваскулярних подій (транзиторна ішемічна атака, подовжений оборотний ішемічний неврологічний дефіцит, інсульт), а також серцево-судинних ускладнень (нестабільна стенокардія, інфаркт міокарда, серцева недостатність, легенева емболія і летальні серцеві аритмії), включаючи рецидиви подій. Цільовий артеріальний тиск добре досягався в обох групах лікування та підтримувався протягом всього дослідження. За первинною кінцевою точкою було показано достовірно кращий результат в групі епросартану (зниження ризику на 21 %). У першому аналізі подій зниження ризику становило 12 % для цереброваскулярних і 30 % для серцево-судинних кінцевих точок. Ці результати були досягнуті головним чином за рахунок зниження частоти транзиторної ішемічної атаки/подовженого оборотного ішемічного неврологічного дефіциту, нестабільної стенокардії і серцевої недостатності. Загальна смертність була меншою в групі нітрендипіну. Так, в групі епросартану  померло 57 пацієнтів із 681 порівняно з 52 пацієнтами із 671 у групі нітрендипіну (відносний ризик 1,07; 95 % ДІ 0,73-1,56; p=0,725). Летальний і нелетальний інфаркт міокарда розвинувся у 18 пацієнтів у групі епросартану   порівняно з  20 у групі нітрендипіну,  інсульт – у 36 порівняно з 42 пацієнтами відповідно, що свідчить про ефективність епросартану порівняно з нітрендипіном. Для первинної кінцевої точки ефект епросартану виявився більш вираженим у пацієнтів, які не отримують бета-адреноблокаторів.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією епросартан не впливає на рівень глюкози, тригліцеридів, холестерину та ліпопротеїнів низької щільності у плазмі крові натще.

Епросартан не порушує механізмів саморегуляції функції нирок. У здорових чоловіків епросартан покращує ефективний нирковий кровотік. Епросартан підтримує функцію нирок у пацієнтів із есенціальною гіпертензією та пацієнтів із нирковою недостатністю. Епросартан не зменшує швидкість клубочкової фільтрації у здорових чоловіків, у пацієнтів із артеріальною гіпертензією та пацієнтів із нирковою недостатністю різного ступеня тяжкості. Епросартан викликає натрійуретичний ефект у здорових осіб, які знаходяться на низькосольовій дієті. Епросартан можна безпечно застосовувати пацієнтам із есенціальною гіпертензією і хворим із нирковою недостатністю різного ступеня тяжкості без  спричинення затримки натрію або погіршення функції нирок.

Епросартан істотно не впливає на виділення сечової кислоти.

Епросартан не посилює ефектів, пов’язаних з активацією брадикініну, опосередкованою ангіотензинперетворюючим ферментом (АПФ), наприклад кашлю. У ході дослідження, метою якого було порівняння частоти виникнення кашлю у хворих, які лікувалися епросартаном, і хворих, які приймали  інгібітор АПФ, частота сухого постійного кашлю у пацієнтів, які лікувалися епросартаном (1,5 %), була достовірно нижчою (р< 0,05), ніж у пацієнтів, які приймали інгібітор АПФ (5,4 %). Частота кашлю будь-якого характеру була також значно нижчою (р< 0,05) у хворих, які приймали епросартан (21,2 %), ніж у хворих, які приймали інгібітор АПФ (29,9 %). В ході іншого дослідження, спрямованого на вивчення частоти виникнення кашлю у пацієнтів, які раніше страждали від кашлю при застосуванні інгібіторів АПФ, частота сухого постійного кашлю була 2,6 % у групі епросартану, 2,7 % – у групі плацебо і 25 % – у групі інгібітору АПФ. Різниця частоти виникнення сухого постійного кашлю у групі хворих, які приймали епросартан, і групі хворих, які приймали  інгібітор АПФ, була статистично достовірною (р< 0,01), тоді як такої різниці при застосуванні епросартану і плацебо не було. Частота виникнення кашлю будь-якого характеру була також істотно нижчою (р< 0,01) при застосуванні епросартану, ніж при застосуванні інгібітору АПФ, і незначно відрізнялася при прийомі плацебо. Крім того, загальний аналіз результатів 6 подвійних сліпих клінічних досліджень, які включали 1554 хворих, продемонстрував, що частота кашлю за спонтанними повідомленнями у хворих, які приймали епросартан, була такого ж самого рівня (3,5 %), що й у хворих, які приймали плацебо (2,6 %).

За даними трьох клінічних досліджень (n=791), ефект епросартану на зниження артеріального тиску був принаймні таким же самим, як і ефект інгібітору АПФ еналаприлу, з тенденцією до більшої ефективності епросартану.

Застосування інгібітору АПФ у комбінації з блокатором рецептора ангіотензину II досліджено у ході двох масштабних рендомізованих контрольованих досліджень (ONTARGET (глобальні дослідження застосування телмісартану в монотерапії та у комбінації з раміприлом) та VA NEPHRON-D (дослідження діабетичної нефропатії).

ONTARGET – це дослідження, що проводилося за участю пацієнтів з анамнезом серцево-судинного або цереброваскулярного захворювання, або цукрового діабету ІІ типу, що супроводжувалися ознаками ураження органів-мішеней. VA NEPHROND – це дослідження, що проводилося за участю пацієнтів з цукровим діабетом ІІ типу та діабетичною нефропатією.

Вищевказані дослідження показали відсутність істотного позитивного впливу при захворюванні нирок та/або серцево-судинної системи або на зниження рівня смертності, тоді як спостерігався підвищений ризик гіперкаліємії, гострої ниркової недостатності та/або зниження артеріального тиску порівняно з монотерапією. Враховуючи подібність фармакодинамічних властивостей, ці результати мають значення також для інших інгібіторів АПФ та блокаторів рецептора ангіотензину II.

У зв’язку з вищевикладеним, не рекомендується одночасне застосування інгібітору АПФ та блокатора рецепторів ангіотензину II пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Дослідження ALTITUDE (застосування аліскірену пацієнтам з цукровим діабетом ІІ типу з використанням кінцевих точок захворювань нирок та серцево-судинної системи) було проведено з метою вивчення користі від додавання аліскірену до стандартної терапії інгібітором АПФ або блокатором рецепторів ангіотензину II пацієнтам з цукровим діабетом ІІ типу та хронічною нирковою недостатністю, захворюваннями серцево-судинної системи або з комбінацією цих захворювань. Дослідження закінчилося достроково через підвищення ризику виникнення побічних реакцій. Відмічалося збільшення частоти випадків інсульту та летальних наслідків, а також виникнення побічних ефектів, у т.ч. серйозних (гіперкаліємія, гіпотензія та порушення функції нирок), у групі застосування аліскірену порівняно з групою, що застосовувала плацебо.

Абсолютна біодоступність епросартану після одноразового перорального прийому дози 300 мг становить приблизно 13 % внаслідок його обмеженої абсорбції. Пік концентрації епросартану у плазмі крові після перорального прийому натще спостерігається через 1-2 години. За даними дослідження фармакокінетики епросартану залежно від дози, концентрація його у плазмі крові була пропорційною дозі при застосуванні доз від 100 до 200 мг і менш пропорційною при застосуванні доз від 400 до 800 мг. Період напіввиведення епросартану після перорального застосування зазвичай становить 5-9 годин. При тривалому застосуванні епросартан істотно не накопичується. Застосування епросартану з їжею призводить до незначної затримки абсорбції зі зміною менш ніж на 25 % показників C_max і AUC, що не має істотних клінічних наслідків.

Зв’язування з білками плазми крові епросартану є високим (приблизно 98 %) і постійним у діапазоні терапевтичних концентрацій. Зв’язування з білками не залежить від статі, віку, порушення функції печінки або наявності легкої/помірної ниркової недостатності у пацієнта, але зменшується у деяких пацієнтів із тяжкою формою ниркової недостатності.

У людини після перорального та внутрішньовенного введення ¹⁴С-епросартану епросартан був єдиною сполукою, знайденою у плазмі крові та калі. Приблизно 20 % радіоактивного епросартану екскретується з сечею у вигляді ацилглюкуроніду і 80 % – у вигляді незміненого епросартану.

Об’єм розподілу епросартану становить приблизно 13 л. Загальний плазмовий кліренс дорівнює приблизно 130 мл/хв. Епросартан екскретується з сечею і жовчю. Після внутрішньовенного введення ¹⁴С-епросартану приблизно 61 % радіоактивності виявляється у калі і приблизно 37 % – у сечі. Після перорального прийому ¹⁴С-епросартану приблизно 90 % радіоактивності виявляється в калі і приблизно 7 % – у сечі.

Значення AUC і C_max епросартану збільшуються в осіб літнього віку (у середньому приблизно у 2 рази), але це не потребує зміни дозування.

Значення AUC епросартану збільшуються (в середньому приблизно на 40 %) без зміни C_max у хворих із печінковою недостатністю, що також не потребує зміни дозування.

Значення AUC і C_max епросартану були приблизно на 30 % вищими у хворих із помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 30-59 мл/хв) і на 50 % вищими у хворих із тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 5-29 мл/хв) порівняно з особами з нормальною функцією нирок. Жодних змін дозування не потрібно.

У жінок і чоловіків фармакокінетика епросартану не відрізняється.

 

Есенціальна гіпертензія.

 

Відома гіперчутливість до активної речовини або до будь-якого неактивного компонента препарату.

Вагітніcть або планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Двосторонні реноваскулярні захворювання зі значними порушеннями гемодинаміки або тяжкий стеноз ниркової артерії єдиної функціонуючої нирки.

Одночасне застосування лікарського засобу Теветен^® з препаратами, що містять аліскірен, пацієнтам з цукровим діабетом або порушенням функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації < 60 мл/хв/1,73 м²) (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакологічні властивості»).

 

У зв’язку з тим, що у плацебо-контрольованих дослідженнях спостерігалося підвищення рівня калію у сироватці крові, та базуючись на досвіді застосування інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, одночасне застосування епросартану з калійзберігаючими діуретиками, харчовими добавками та замінниками солі, що містять калій, або іншими препаратами, які можуть підвищити рівні калію у сироватці (наприклад з гепарином), може призвести до підвищення рівня калію у сироватці.

Дані клінічних досліджень свідчать, що подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи при комбінованому застосуванні інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену призводила до підвищення частоти виникнення побічних реакцій, таких як гіпотензія, гіперкаліємія та зниження функції нирок (в тому числі гостра ниркова недостатність), порівняно з монотерапією препаратом з дією на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (див. розділи «Протипоказання», «Особливості застосування» та «Фармакологічні властивості»).

Антигіпертензивний ефект епросартану може посилюватися іншими антигіпертензивними препаратами.

Є повідомлення про токсичність та оборотне підвищення рівня літію у сироватці крові у разі одночасного застосування препаратів літію з інгібіторами АПФ. Не можна виключити можливість подібного ефекту при застосуванні епросартану, тому у разі його одночасного застосування з препаратами літію рекомендується контролювати рівні літію у крові.

Епросартан не виявляє in vitro блокуючого ефекту на ферменти системи цитохрому Р450 людини  CYP1A, 2А6, 2С9/8, 2С19, 2D6, 2Е та 3А.

Як і при застосуванні інгібіторів АПФ, одночасне застосування блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ з нестероїдними протизапальними препаратами може призводити до підвищеного ризику погіршення функції нирок, включаючи можливість гострої ниркової недостатності та підвищення рівня калію у сироватці, особливо у пацієнтів з уже існуючими порушеннями функції нирок. Таку комбінацію слід застосовувати з обережністю, особливо пацієнтам літнього віку. Пацієнти повинні бути адекватно гідратовані, на початку терапії та періодично потому слід контролювати функцію нирок.

Супутня терапія лозартаном з нестероїдним протизапальним препаратом індометацином призводила до зниження ефективності блокатора рецепторів ангіотензину ІІ, не можна виключати класовий ефект блокатора рецепторів ангіотензину ІІ.

 

При застосуванні епросартану пацієнтам з порушенням функції печінки слід бути особливо обережними у зв’язку з обмеженим досвідом застосування даній популяції.

Корекція дози для пацієнтів з нирковою недостатністю від легкого до помірного ступеня (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) не потрібна. Рекомендується з обережністю застосовувати препарат пацієнтам з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв або пацієнтам на діалізі.

Деякі пацієнти, у яких функція нирок залежить від активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (наприклад пацієнти з тяжкою серцевою недостатністю [клас IV за класифікацією NYHA], двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом ниркової артерії єдиної нирки), мають ризик розвитку олігоурії та/або прогресуючої азотемії і рідко  – гострої ниркової недостатності на фоні терапії інгібіторами АПФ. Вірогідність даних подій вища у пацієнтів, які одночасно приймають діуретики. Немає достатнього терапевтичного досвіду визначення аналогічного ризику розвитку порушень функції нирок у цих вразливих пацієнтів при застосуванні блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ, таких як епросартан. Якщо епросартан призначають пацієнтам із порушенням функції нирок, необхідно оцінити функцію нирок перед початком лікування і періодично – протягом застосування препарату. Якщо протягом терапії спостерігається погіршення функції нирок, доцільність лікування епросартаном слід переглянути.

Нижчезазначені застереження слід враховувати, базуючись на досвіді застосування інших препаратів цього класу та також інгібіторів АПФ.

Протягом лікування лікарськими засобами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, може спостерігатися гіперкаліємія, особливо при наявності порушення функції нирок та/або серцевої недостатності. Пацієнтам групи ризику рекомендується відповідний моніторинг калію у сироватці крові.

З огляду на досвід застосування лікарських засобів, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему, одночасне застосування епросартану з калійзберігаючими діуретиками, замінниками солі, що містять калій, або іншими лікарськими засобами, що можуть підвищити рівень калію (наприклад з гепарином), може призводити до підвищення калію у сироватці крові і тому вимагає обережності.

Існують докази, які свідчать, що одночасне застосування інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену підвищує ризик гіпотензії, виникнення гіперкаліємії та зниження функції нирок (у тому числі виникнення гострої ниркової недостатності). Тому подвійна блокада ренін-ангіотензин-альдостеронової системи із застосуванням комбінації інгібіторів АПФ, блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ або аліскірену не рекомендована (див. розділи «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій» та «Фармакологічні властивості»).

Якщо терапія з подвійною блокадою абсолютно необхідна, її слід застосовувати під ретельним наглядом лікаря та з частим моніторингом функції нирок, електролітів та артеріального тиску. Одночасне застосування інгібіторів АПФ та блокаторів рецепторів ангіотензину ІІ не рекомендується пацієнтам з діабетичною нефропатією.

Не рекомендується лікування епросартаном пацієнтів з первинним гіперальдостеронізмом.

Симптоматична гіпотензія може виникнути у пацієнтів зі значним дефіцитом рідини та/або солі (наприклад, внаслідок застосування високих доз сечогінних засобів). Рекомендовано відновити цей дефіцит перед початком лікування лікарським засобом Теветен^®.

Досвід застосування епросартану пацієнтам із захворюванням коронарних артерій обмежений.

Як і щодо всіх вазодилататорів, епросартан слід застосовувати з обережністю пацієнтам зі стенозом аортального та мітрального клапанів або гіпертрофічною кардіоміопатією.

Досвід застосування епросартану пацієнтам з нещодавньою трансплантацією нирок відсутній.

Застосування у період вагітності.

Не слід розпочинати терапію блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ під час вагітності. Пацієнтку, яка планує вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування з відомим профілем безпеки застосування вагітним. При встановленні вагітності лікування блокатором рецепторів ангіотензину ІІ  слід негайно припинити та за потребою розпочати альтернативну терапію (див. розділ «Протипоказання» та «Застосування у період вагітності або годування груддю»).

Як спостерігалося щодо інгібіторів АПФ, епросартан та інші блокатори рецепторів ангіотензину ІІ очевидно менш ефективні для зниження тиску крові у пацієнтів негроїдної раси порівняно з іншими расами, можливо, внаслідок переважання стану з низьким вмістом реніну у популяції негроїдної раси з гіпертензією.

Пацієнтам з рідкісними спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, недостатність лактази або мальабсорбція глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.

 

Лікарський засіб не слід застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти.

Епідеміологічні дані про ризик тератогенності внаслідок експозиції інгібіторів АПФ протягом першого триместру вагітності не є переконливими, однак незначне підвищення ризику не можна виключити. В зв’язку з відсутністю контрольованих епідеміологічних досліджень стосовно ризику, пов’язаного з блокаторами рецепторів ангіотензину ІІ, не можна виключити цей ризик для препаратів даного класу. Пацієнтку, яка планує вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування з відомим профілем безпеки застосування вагітним. При встановленні вагітності лікування блокатором рецепторів ангіотензину ІІ слід негайно припинити та за потребою розпочати альтернативну терапію.

Відомо, що у людини терапія блокатором рецепторів ангіотензину ІІ протягом другого та третього триместру спричиняє фетотоксичність (зниження ниркової функції, олігогідрамніон, затримка осифікації кісток черепа) та неонатальну токсичність (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). При необхідності застосування блокатора рецепторів ангіотензину ІІ у другому триместрі вагітності рекомендується проведення ультразвукового дослідження нирок та кісток черепа.

Новонароджених, матері яких застосовували блокатори рецепторів ангіотензину ІІ, потрібно ретельно обстежити щодо розвитку артеріальної гіпотензії (див. розділи «Протипоказання» та «Особливості застосування»).

Теветен^® не рекомендований для застосування у період годування груддю, тому що відсутні відповідні дані. Перевагу слід надати альтернативним методам лікування зі встановленим профілем безпеки застосування протягом періоду годування груддю, особливо при годуванні новонароджених або недоношених дітей.

 

Вплив епросартану на здатність керувати автотранспортом і працювати з іншими механізмами не досліджувався, але з огляду на фармакодинамічні властивості препарату малоймовірно, що він негативно впливає на цю здатність. Однак слід дотримуватися обережності, оскільки іноді при лікуванні артеріальної гіпертензії можуть виникати відчуття стомленості і запаморочення.

 

Рекомендована доза для дорослих становить 600 мг епросартану 1 раз на день (вранці).

У більшості хворих максимальне зниження артеріального тиску досягається через 2-3 тижні лікування.

Теветен^® можна застосовувати як монотерапію або у комбінації з іншими антигіпертензивними засобами. Зокрема, додавання тіазидних діуретиків, таких як гідрохлоротіазид, або блокаторів кальцієвих каналів, таких як ніфедипін подовженої дії, продемонструвало адитивний ефект при застосуванні з епросартаном.

Препарат можна приймати незалежно від прийому їжі.

Особливого підбору дози для пацієнтів літнього віку не потрібно.

Досвід застосування пацієнтам з печінковою недостатністю обмежений (див. розділ «Особливості застосування»).

Для пацієнтів із помірним або тяжким порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 60 мл/хв) добова доза не повинна перевищувати 600 мг.

 

Діти. Оскільки безпека та ефективність застосування лікарського засобу Теветен^® для дітей не встановлені, призначення препарату пацієнтам даної категорії не рекомендується.

 

Дані щодо передозування людям є обмеженими. У постмаркетинговий період одержані окремі повідомлення про застосування внутрішньо доз до 12 000 мг. Більшість пацієнтів  повідомляли про відсутність симптомів. У одного пацієнта спостерігався циркуляторний колапс після прийому епросартрану в дозі 12 000 мг. Пацієнт повністю одужав. Найімовірнішим проявом передозування може бути артеріальна гіпотензія. У разі виникнення симптоматичної артеріальної гіпотензії необхідно призначити відповідну терапію.

 

У пацієнтів, які отримували лікування епросартаном, найбільш часто повідомлялося про такі побічні реакції, як головний біль та неспецифічні порушення з боку шлунково-кишкового тракту, що спостерігалися у приблизно 11 % і 8 % пацієнтів відповідно.

Побічні реакції вказані за частотою: дуже часті (³1/10), часті (³1/100, <1/10), нечасті (³1/1000, <1/100), рідкісні (³1/10000, <1/1000), дуже рідкісні (<1/10000), включаючи поодинокі випадки.

нечасті: гіперчутливість*.

дуже часті: головний біль*;

часті: запаморочення*.

нечасті: артеріальна гіпотензія.

часті: риніт.

часті: алергічні шкірні реакції (включаючи висипання, свербіж);

нечасті: ангіоневротичний набряк*.

часті: неспецифічні шлунково-кишкові розлади: нудота, блювання, діарея.

часті: астенія.

*Частота не вища, ніж при застосуванні плацебо.

Крім побічних реакцій, виявлених під час клінічних досліджень, при постмаркетинговому застосуванні епросартану спонтанно повідомлялося про нижчезазначені побічні реакції, частоту яких неможливо оцінити за наявними даними (невідома).

порушення функції нирок, у тому числі ниркова недостатність, у пацієнтів групи ризику (наприклад, зі стенозом ниркової артерії).

 

Термін придатності. 3 роки.

 

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

 

Упаковка. По 14 таблеток у блістері, по 1 або 2 блістери у картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Майлан Лабораторіз САС, Франція/Mylan Laboratories SAS, France.

 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності. Рут де Бельвіль, Льйо ді Мелар, 01400, Шатийон-сюр-Шаларон, Франція/Route de Belleville, Lieu dit Maillard, 01400, Chatillon-sur-Chalaronne, France.