діюча речовина: interferon alfa-2a;

1 попередньо наповнений шприц (0,5 мл розчину для ін’єкцій) містить 3 млн МО, 6 млн МО, 9 млн МО інтерферону альфа-2а;

натрію хлорид, амонію ацетат, спирт бензиловий, полісорбат 80, кислота оцтова льодяна або натрію гідроксид до рН 5, вода для ін’єкцій.

 

 

Імуностимулятори. Інтерферони. Інтерферон альфа-2а. КОД АТХ L03A B04.

 

Інтерферон альфа-2а одержують за технологією рекомбінантної ДНК з використанням генно-інженерного штаму E. coli. Роферон^®-А має багато властивостей так званих природних альфа-інтерферонів людини. Він діє проти вірусів, індукуючи в клітинах стан резистентності до вірусних інфекцій і модулюючи відповідну реакцію імунної системи, що спрямована на нейтралізацію вірусів або знищення інфікованих ними клітин. Основний механізм протипухлинної дії препарату Роферон^®-А ще не встановлений. У пухлинних клітинах людини, оброблених препаратом Роферон^®-А (у клітинах НТ 29), достовірно зменшується синтез ДНК, РНК і білка. Роферон^®-А має антипроліферативну дію на ряд пухлин людини in vitro і пригнічує ріст деяких ксенотрансплантатів пухлин людини у безтимусних мишей. Обмежене число клітинних пухлинних ліній людини, які росли in vivo у безтимусних мишей з імунодефіцитом, вивчалися на предмет чутливості до препарату Роферон^®-А. In vivo антипроліферативна активність препарату Роферон^®-А вивчалася на таких пухлинах, як мукоїдна карцинома молочної залози та аденокарцинома сліпої кишки, а також рак товстої кишки та передміхурової залози. Ступінь антипроліферативної активності варіює.

Як у здорових добровольців, так і у хворих на дисемінований рак спостерігаються великі індивідуальні коливання концентрації інтерферону альфа-2а в сироватці крові. У людини фармакокінетика препарату Роферон^®-А в дозах від 3 млн до 198 млн МО мала лінійний характер.

У здорових осіб період напіввиведення інтерферону альфа-2а після внутрішньовенної інфузії 36 млн МО становив 3,7-8,5 години (у середньому 5,1 години), об’єм розподілу в рівноважному стані коливався від 0,223 до 0,748 л/кг (у середньому 0,4 л/кг), і загальний кліренс – 2,14-3,62 мл/хв/кг (у середньому 2,79 мл/хв/кг). Після внутрішньом’язового введення дози 36 млн МО максимальні концентрації в сироватці крові коливалися від 1500 до  2580 пг/мл  (у середньому 2020 пг/мл),   а  після  підшкірного  введення – від 1250 до 2320 пг/мл (у середньому 1730 пг/мл) і досягалися у середньому через 3,8 години і 7,3 години відповідно.

Після внутрішньом'язового або підшкірного введення біодоступність препарату перевищує 80%. Після одноразового внутрішньом’язового введення інтерферону альфа-2а хворим з дисемінованим раком і з хронічним гепатитом В фармакокінетичні показники були аналогічні таким у здорових добровольців. Після одноразового введення доз до 198 млн МО спостерігалося залежне від дози збільшення сироваткових концентрацій.

Розподіл або виведення інтерферону альфа-2а при його введенні двічі на добу (0,5-36 млн МО), один раз на добу (1-54 млн МО) або 3 рази на тиждень (1-136 млн МО) протягом до 28 днів не змінювалися. Основним шляхом виведення препарату Роферон^®-А є нирковий катаболізм. Печінковий метаболізм і виведення з жовчю становлять собою менш важливі шляхи елімінації препарату Роферон^®-А.

У деяких хворих з дисемінованим раком внутрішньом'язове введення інтерферону альфа-2а один або кілька разів на добу тривалістю до 28 днів призводило до зростання максимальних сироваткових концентрацій у 2-4 рази у порівнянні з такими після разового введення. Однак багаторазове введення відповідно до кожного з вивчених до цього часу режимів дозування не змінювало параметри розподілу або виведення препарату.

 

Лікування ворсинчастоклітинного лейкозу.

Лікування прогресуючої, безсимптомної саркоми Капоші у хворих на СНІД з числом CD4 >250/мм³.

Лікування хронічної фази Ph-позитивного хронічного мієлолейкозу. Роферон^®-А не є альтернативним лікуванням хронічного мієлолейкозу у пацієнтів, які мають родичів з ідентичним людським лейкоцитарним антигеном і яким планується чи можлива у найближчому майбутньому алогенна трансплантація кісткового мозку. На сьогодні невідомо, чи можливо вважати Роферон^®-А радикальним лікуванням цього захворювання.

Лікування шкірної Т-клітинної лімфоми. Інтерферон альфа-2а (Роферон^®-А) може бути активним у пацієнтів з прогресуючим захворюванням і які є рефрактерними до стандартного лікування або у яких стандартне лікування вважається недоречним.

Лікування гістологічно підтвердженого хронічного гепатиту B у дорослих, які мають маркери вірусної реплікації, тобто позитивного на ДНК вірусу гепатиту В (ДНК ВГВ) або HBeAg.

Лікування гістологічно підтвердженого хронічного гепатиту С у дорослих, які мають антитіла до вірусу гепатиту С або РНК вірусу гепатиту С (РНК ВГС) і підвищення активності сироваткової аланінамінотрансферази (АЛТ) без ознак печінкової декомпенсації.

Ефективність інтерферону альфа-2а в лікуванні гепатиту С підвищується при комбінованому застосуванні з рибавірином. Монотерапія препаратом Роферон^®-А має проводитися при непереносимості або наявності протипоказань до застосування рибавірину.

Лікування фолікулярної неходжкінської лімфоми.

Лікування розповсюдженої нирковоклітинної карциноми.

Лікування злоякісної меланоми ІІ стадії за класифікацією Американського об’єднаного онкологічного комітету (товщина пухлини > 1,5 мм за Бреслоу, ураження лімфовузлів та віддалені метастази відсутні) після хірургічної резекції.

 

Підвищена чутливість до рекомбінантного інтерферону альфа-2а або будь-якого компонента препарату в анамнезі (див. розділ «Склад»).

Наявні або перенесені тяжкі захворювання серця. Свідчень прямої кардіотоксичної дії препарату немає, однак існує ймовірність, що гострі токсичні ефекти, які зникають самі по собі (наприклад, підвищення температури, озноб) і часто супроводжують лікування препаратом Роферон^®-А, можуть викликати загострення наявних серцевих захворювань.

Тяжкі порушення функції нирок, печінки або мієлоїдного паростка кровотворення.

Неконтрольовані судомні розлади і/чи інші порушення функції центральної нервової системи (ЦНС) (див. розділ «Особливості застосування»).

Хронічний гепатит з вираженою декомпенсацією або з цирозом печінки.

Хронічний гепатит у хворих, які отримують або нещодавно отримували імунодепресанти.

Спирт бензиловий, який є допоміжною речовиною препарату Роферон^®-А, в рідкісних випадках асоціювався з потенційно токсичними летальними явищами і анафілактичними реакціями у дітей віком до 3 років. Тому препарат Роферон^®-А не слід застосовувати недоношеним дітям, новонародженим, немовлятам та дітям віком до 3 років. Розчин препарату Роферон^®-А містить 10 мг/мл спирту бензилового.

Комбінована терапія з рибавірином: див. інструкцію для застосування рибавірину, якщо інтерферон альфа-2а застосовується у комбінації з рибавірином пацієнтам з хронічним гепатитом С.

 

Оскільки альфа-інтерферони порушують клітинний метаболізм, існує ймовірність модифікації активності інших лікарських засобів. У невеликому дослідженні було показано, що Роферон^®-А вливає на специфічні мікросомальні ферментні системи. Клінічне значення цих даних невідоме.

Альфа-інтерферони можуть порушувати окисні метаболічні процеси, і це слід враховувати при одночасному призначенні лікарських засобів, що метаболізуються даним шляхом. Однак немає специфічної інформації з цього приводу.

Повідомлялося, що Роферон^®-А знижує кліренс теофіліну.

Оскільки Роферон^®-А може впливати на функції центральної нервової системи, можуть виникати взаємодії після одночасного застосування лікарських засобів центральної дії. Інтерферони можуть підсилити нейротоксичну, гематотоксичну або кардіотоксичну дію лікарських засобів, що призначалися раніше або одночасно з ними.

Комбінована терапія з рибавірином: див. інструкцію про застосування рибавірину, якщо інтерферон альфа-2а застосовується у комбінації з рибавірином у пацієнтів з хронічним гепатитом С.

У контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів з раком нирок не було виявлено суттєвого впливу бевацизумабу на фармакокінетику інтерферону альфа-2а.

Несумісність: у зв’язку з відсутністю досліджень щодо сумісності Роферон^®-А не слід змішувати з іншими лікарськими засобами.

 

Для забезпечення покращення відстежування медичних імунобіологічних препаратів торговельна назва введеного лікарського засобу повинна бути чітко задокументована (або зазначена) в медичній документації пацієнта.

Роферон^®-А слід застосовувати під наглядом кваліфікованого лікаря, який має досвід лікування за відповідними показаннями. Належна терапія основного захворювання і ускладнень можливі лише при наявності адекватних діагностичних і терапевтичних можливостей. Хворих слід інформувати не тільки про користь терапії, а й про можливі побічні реакції.

Реакції гіперчутливості: при виникненні реакцій гіперчутливості під час лікування препаратом Роферон-А^®, у тому числі у комбінації з рибавірином, лікування слід відмінити і негайно призначити відповідну медикаментозну терапію. Транзиторні висипання не потребують припинення лікування препаратом Роферон^®-А.

У хворих після трансплантації (наприклад нирки або кісткового мозку) медикаментозна імуносупресія може бути менш ефективною, тому що інтерферони мають стимулюючий вплив на імунну систему. Як і при застосуванні інших альфа-інтерферонів, повідомлялося про випадки відторгнення трансплантата у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Роферон^®-А.

Лихоманка/інфекції: оскільки лихоманка може асоціюватися з грипоподібним синдромом, який часто спостерігається при терапії інтерферонами, слід виключити, особливо у пацієнтів з нейтропенією, інші причини персистуючої лихоманки, особливо серйозні інфекції (бактеріальні, вірусні, грибкові). На фоні терапії альфа-інтерферонами, включаючи Роферон^®-А, повідомлялося про випадки виникнення серйозних інфекцій (бактеріальних, вірусних, грибкових). При виникненні тяжких інфекційних ускладнень слід призначити відповідне протиінфекційне лікування і розглянути питання про відміну терапії препаратом Роферон^®-А.

Психічні розлади: у хворих, які отримують інтерферони, в тому числі і Роферон^®-А, можуть проявлятися тяжкі психічні побічні реакції. Депресія, суїцидальні думки, спроби суїциду і суїцид можуть виникати у пацієнтів як з психічним захворюванням в анамнезі, так і без нього. Лікарям слід ретельно спостерігати за усіма пацієнтами, які отримують Роферон^®-А з метою виявлення депресії. До початку лікування лікарям слід проінформувати пацієнтів про можливий розвиток депресії, а пацієнтам потрібно негайно інформувати лікаря про появу будь-яких симптомів депресії. У таких випадках слід розглянути питання про консультацію психіатра і/чи доцільність відміни препарату.

Пацієнти, які вживають/зловживають психоактивними речовинами: при лікуванні інтерферонами альфа у пацієнтів, інфікованих вірусом гепатиту С, які одночасно мають розлади, пов’язані із зловживанням психоактивними речовинами (алкоголь, канабіс, інше), існує підвищений ризик розвитку психічних розладів або загострення вже існуючих психічних розладів. Якщо приймається рішення про призначення інтерферонів альфа таким пацієнтам слід ретельно оцінити та відповідним чином контролювати наявність супутніх психічних розладів і потенційне вживання інших речовин. При необхідності слід розглянути питання про міждисциплінарний підхід, включаючи залучення психіатра або нарколога для обстеження, лікування і нагляду за пацієнтами. За такими пацієнтами слід вести ретельний нагляд у ході лікування і навіть після завершення лікування. Рекомендується раннє втручання у разі повторного виникнення або розвитку психічних розладів і вживання речовин.

Офтальмологічні зміни: як і при застосуванні інших інтерферонів, після лікування  препаратом Роферон^®-А зареєстровані випадки розвитку ретинопатії, включаючи крововиливи в сітківку, ватні ексудати, набряк диска зорового нерва, тромбоз центральної артерії та вени сітківки і невропатію зорового нерва, які можуть призвести до втрати зору. При появі скарг на погіршання гостроти зору або втрату зору цим пацієнтам необхідно провести офтальмологічне обстеження. У зв’язку з тим, що явища з боку очей можуть бути пов’язаними з іншими хворобами, пацієнтам із цукровим діабетом або артеріальною гіпертензією перед призначенням лікування препаратом Роферон^®-А як монотерапії або комбінованої терапії з рибавірином необхідно провести офтальмологічне обстеження для виявлення патології очного дна. При появі нових або погіршанні існуючих розладів зору монотерапію препаратом Роферон^®-А чи комбіноване лікування з рибавірином слід відмінити.

Зміна з боку ендокринних органів: рідко у пацієнтів, які отримували лікування препаратом Роферон^®-А, спостерігалася гіперглікемія. При розвитку симптомів гіперглікемії необхідний контроль рівня глюкози в крові і відповідне спостереження за всіма пацієнтами. Хворим на цукровий діабет може бути потрібна корекція дози цукрознижуючих препаратів.

При легкому чи помірному порушенні функцій нирок, печінки або кісткового мозку їх функцію необхідно ретельно контролювати.

Зміна функції печінки: у рідкісних випадках інтерферон альфа, як припускають, міг бути причиною загострення супутнього аутоімунного захворювання у пацієнтів з гепатитом. Тому рекомендується дотримуватися обережності при лікуванні інтерфероном-альфа хворих на гепатит з аутоімунними захворюваннями в анамнезі. При погіршенні функції печінки слід визначити наявність аутоімунних антитіл. При необхідності лікування слід відмінити.

Мієлосупресія: з винятковою обережністю варто застосовувати Роферон^®-А у хворих з тяжкою мієлосупресією, тому що препарат пригнічує кістковий мозок, викликаючи падіння числа лейкоцитів (особливо гранулоцитів), числа тромбоцитів і рідше рівня гемоглобіну. Це може призводити до підвищеного ризику інфекції або кровотечі. Необхідно уважно стежити за цими змінами і проводити хворим повний розгорнутий аналіз крові до початку лікування препаратом Роферон^®-А і регулярно протягом терапії.

Аутоімунні порушення: під час терапії альфа-інтерферонами зареєстровані випадки утворення різних аутоантитіл. Клінічні прояви аутоімунних порушень при терапії інтерферонами частіше виникають у пацієнтів, схильних до розвитку подібних захворювань. Для пацієнтів з аутоімунними захворюваннями на даний час або аутоімунними захворюваннями в анамнезі рекомендується моніторинг симптомів аутоімунних захворювань, а також визначення аутоантитіл і рівня тиреотропного гормону.

Не рекомендується застосовувати Роферон^®-А дітям, оскільки безпека та ефективність препарату Роферон^®-А дітям не встановлені.

Ефективність у пацієнтів з хронічним гепатитом В або С, які знаходяться на гемодіалізі, у пацієнтів з гемофілією, у пацієнтів з коінфекцією ВІЛ не продемонстрована.

До складу препарату Роферон^®-А входить менше 1 ммоль натрію (23 мг) у 0,5 мл, тобто препарат є практично вільним від натрію.

При проведенні комбінованого лікування з рибавірином див. також особливості застосування рибавірину хворим на хронічний гепатит С в інструкції для застосування цього препарату.

У пацієнтів з коінфекцією ВІЛ, які отримують високоактивну антиретровірусну терапію (ВААРТ) може бути підвищений ризик розвитку лактатацидозу. Слід виявляти обережність при застосуванні комбінованого лікування Роферон^®-А та рибавірин разом з ВААРТ (див. інструкцію про застосування рибавірину).

У пацієнтів з коінфекцією і вираженим цирозом, які отримують ВААРТ, також може бути підвищений ризик декомпенсації функції печінки і смерті. Додавання терапії альфа-інтерферонів в режимі монотерапії або в комбінації з рибавірином може призвести до підвищення вищезазначених ризиків в даної категорії пацієнтів.

Утилізація невикористаного препарату та препарату із простроченим терміном придатності: надходження препарату у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму. Препарат не слід викидати у стічні води і побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» за наявності такої.

 

Чоловіки і жінки, які отримують Роферон^®-А, повинні користуватися надійними методами контрацепції. Немає відповідних даних щодо застосування препарату Роферон^®-А у вагітних. Коли макакам-резусам на ранніх і середніх термінах вагітності вводили дози, що значно перевершують рекомендовані для клінічного застосування, у них відзначалося зростання числа викиднів. Хоча досліди на тваринах не дають вказівок на тератогенність препарату, не можна виключити можливість його шкідливого впливу на плід.

При вагітності препарат слід призначати тільки в тому випадку, якщо користь від лікування для жінки перевищує можливий ризик для плоду.

Невідомо, чи виділяється Роферон^®-А з грудним молоком у людини. Питання про припинення годування груддю або про відміну препарату слід вирішувати із врахуванням важливості препарату для матері.

Значний тератогенний і/чи ембріоцидний ефект спостерігався в усіх видів тварин, яким вводили рибавірин. Терапія рибавірином вагітним протипоказана. Особливої обережності слід дотримуватися для уникнення вагітності жінкам, які приймають Роферон^®-А у комбінації з рибавірином, та партнеркам чоловіків, які застосовують таку комбінацію препаратів. Жінкам, здатним до народження дітей, та їх партнерам слід використовувати ефективні засоби контрацепції протягом періоду лікування та ще 4 місяці після його завершення. Пацієнти-чоловіки або їх партнерки повинні застосовувати ефективні засоби контрацепції протягом лікування та протягом 7 місяців після його завершення. Будь ласка, дивіться інструкцію про застосування рибавірину.

 

Дослідження щодо впливу на здатність керувати автотранспортом і працювати з машинами і механізмами не проводилися. Однак, залежно від режиму дозування та індивідуальної чутливості хворого, Роферон^®-А може впливати на швидкість реакції, що може призвести до порушення виконання певних операцій, наприклад керування транспортними засобами, роботу з механізмами, тощо.

 

Роферон^®-А слід вводити підшкірно. При комбінованому застосуванні препарату Роферон^®-А з рибавірином див. інструкцію для медичного застосування рибавірину. Шприц-тюбик призначений для однократного застосування.

Початкова доза: 3 млн МО на добу протягом 16-24 тижнів. При розвитку непереносимості добову дозу зменшують до 1,5 млн МО і/чи знижують кратність введення до трьох разів на тиждень.

Підтримуюча доза: 3 млн МО три рази на тиждень. При розвитку непереносимості дозу зменшують до 1,5 млн МО тричі на тиждень.

Тривалість лікування: приблизно 6 місяців – до прийняття рішення лікарем про продовження лікування у пацієнтів, які відповіли на лікування, або припинення лікування у пацієнтів, які не відповіли на лікування. Пацієнти отримували лікування протягом до 20 місяців безперервно. Оптимальна тривалість лікування препаратом Роферон^®-А пацієнтів з ворсинчастоклітинним лейкозом не встановлена.

Мінімальна ефективна доза препарату Роферон^®-А у пацієнтів з ворсинчастоклітинним лейкозом не встановлена.

Роферон^®-А показаний для лікування прогресуючої, безсимптомної саркоми Капоші у хворих на СНІД з числом CD4 >250/мм³.

Малоймовірно, що пацієнти з саркомою Капоші, хворі на СНІД з числом CD4 <250/мм³ або з анамнезом опортуністичних інфекцій або системними симптомами, позитивно відреагують на терапію препаратом Роферон^®-А, і тому лікування цим препаратом не повинне проводитися. Оптимальна доза на сьогодні не встановлена.

Роферон^®-А не слід застосовувати у комбінації з інгібіторами протеази. За виключенням зидовудину, немає даних з безпеки щодо комбінованого застосування препарату Роферон^®-А з інгібіторами зворотної транскриптази.

Початкова доза: хворим віком 18 років та старше Роферон^®-А слід вводити по 3 млн МО/добу з поступовим підвищенням дози протягом 10-12 тижнів до 18 млн МО/добу, а по можливості  –  до 36 млн МО/добу  за  схемою:  1-3-й день – 3 млн МО на добу, 4-6-й день – 9 млн МО на добу, 7-9-й день – 18 млн МО на добу, при переносимості збільшуючи дозу на 10-84 день до 36 млн МО на добу.

Підтримуюча доза: 3 рази на тиждень у максимальній дозі, що переноситься хворими, але не перевищуючи 36 млн МО/добу. У хворих на СНІД з саркомою Капоші, які отримували лікування препаратом Роферон^®-А в дозі 3 млн МО/добу, спостерігалася нижча частота відповіді порівняно з пацієнтами, які отримували рекомендовану дозу.

Тривалість лікування: для визначення реакції на лікування варто документувати динаміку пухлини. Тривалість лікування – не менше 10 тижнів, бажано не менше 12 тижнів. За наявності позитивного ефекту терапію продовжують, при його відсутності – припиняють. Як правило, ефект починає проявлятися через 3 місяці лікування. Пацієнти отримували лікування протягом до 20 місяців безперервно. За наявності ефекту лікування слід продовжувати щонайменше до зникнення пухлини. Оптимальна тривалість лікування препаратом Роферон^®-А саркоми Капоші у хворих на СНІД не встановлена.

Примітка: після припинення терапії препаратом Роферон^®-А саркома Капоші часто рецидивує.

Роферон^®-А призводить до гематологічної ремісії у 60% хворих у хронічній фазі хронічного мієлолейкозу, незалежно від попередньої терапії. У двох третин з цих хворих повна гематологічна відповідь ще зберігається через 18 місяців після початку лікування.

На відміну від цитотоксичної хіміотерапії інтерферон альфа-2а може приводити до стабільної цитогенетичної відповіді, що продовжується більш ніж 40 місяців. На сьогодні ще невідомо, чи можна вважати Роферон^®-А препаратом з потенціалом до виліковування для цього показання.

Дозування: хворим віком від 18 років: початкова доза – 3 млн МО на добу з поступовим збільшенням дози протягом 8-12 тижнів за схемою: 1-3-й день – 3 млн МО на добу, 4-6-й день – 6 млн МО на добу, 7-84-й день – 9 млн МО на добу.

Тривалість лікування: не менше 8 тижнів, але бажано – не менше 12 тижнів до прийняття рішення лікарем про продовження або припинення лікування пацієнтів, які відповіли на лікування або припинення лікування пацієнтів, у яких відсутні будь-які зміни в гематологічних параметрах. У пацієнтів, які відповіли на лікування, слід продовжувати терапію до досягнення повної гематологічної відповіді або максимально протягом 18 місяців. Всім  пацієнтам  з  повною  гематологічною  відповіддю лікування слід продовжувати в дозі 9 млн МО на добу (оптимальна доза) або 9 млн МО тричі на тиждень (мінімальна доза) з метою досягення цитогенетичної відповіді за максимально короткий час. Оптимальна тривалість лікування препаратом Роферон^®-А хронічного мієлолейкозу не встановлена, хоча спостерігалася цитогенетична відповідь тривалістю 2 роки після початку лікування.

Ефективність, безпека та оптимальні дози препарату Роферон^®-А у дітей із хронічним мієлолейкозом не встановлені.

Оптимальна доза не встановлена.

Початкова доза: 3 млн МО на добу, поступово збільшуючи добову дозу до 18 млн МО на добу протягом 12 тижнів за схемою: 1-3-й день – 3 млн МО на добу, 4-6-й день – 9 млн МО на добу, 7-84-й день – 18 млн МО на добу.

Підтримуюча доза: тричі на тиждень у максимальній дозі, що переноситься хворим, але не перевищуючи 18 млн МО.

Тривалість лікування: не менше 8 тижнів, але бажано – не менше 12 тижнів до прийняття рішення лікарем про продовження лікування пацієнтів, які відповіли на лікування, або припинення лікування пацієнтів, які не відповіли на лікування. Мінімальна тривалість лікування пацієнтів, які відповіли на лікування, має становити 12 місяців з метою максимального збільшення ймовірності досягнення повної відповіді і підвищення ймовірності досягнення тривалої відповіді. Пацієнти отримували лікування протягом до 40 місяців безперервно. Оптимальна тривалість лікування препаратом Роферон^®-А пацієнтів із шкірною Т-клітинною лімфомою не встановлена.

Примітка: приблизно у 40% хворих із шкірною Т-клітинною лімфомою об'єктивної протипухлинної відповіді не спостерігається. Часткова відповідь спостерігається звичайно протягом 3 місяців лікування, а повна – протягом 6 місяців, хоча іноді для досягнення найкращої відповіді потрібно більше одного року терапії.

Оптимальна схема лікування на сьогодні не встановлена. Звичайно призначають по 2,5-5 млн МО/м² поверхні тіла 3 рази на тиждень протягом 4-6 місяців.

Подальшу корекцію дози проводять залежно від переносимості препарату. Якщо через 3-4 місяці покращення не спостерігається, варто розглянути питання про переривання терапії.

Діти. Доза до 10 млн МО/м² безпечно застосовувалася дітям з хронічним гепатитом В. Однак ефективність терапії не була продемонстрована.

Роферон^®-А у комбінації з рибавірином показаний пацієнтам з хронічним гепатитом С, які відповіли на попередню монотерапію інтерфероном альфа з наступним розвитком рецидиву після припинення терапії.

Дозування: 4,5 млн МО 3 рази на тиждень протягом 6 місяців.

Доза рибавірину: 1000-1200 мг на добу у 2 прийоми (вранці під час сніданку і ввечері під час вечері).

Режим дозування рибавірину – див. інструкцію для медичного застосування рибавірину.

Ефективність інтерферону альфа-2а в лікуванні гепатиту С підвищується при комбінованому застосуванні з рибавірином. Монотерапія препаратом Роферон^®-А має проводитися при непереносимості або наявності протипоказань до застосування рибавірину.

Дозування: 3-4,5 млн МО 3 рази на тиждень протягом не менше 6 місяців. У пацієнтів, інфікованих 1 генотипом вірусу і з високим вірусним навантаженням до лікування, у яких через 6 місяців не визначається ВГС РНК, лікування слід продовжувати ще 6 місяців.

Доза рибавірину: див. вище.

При вирішенні питання про продовження терапії до 12 місяців слід приймати до уваги інші негативні прогностичні фактори (вік >40 років, чоловіча стать, мостовидний фіброз).

У пацієнтів, у яких не досягнута вірусологічна відповідь через 6 місяців лікування (ВГС РНК нижче нижньої границі визначення), загалом не досягається стійка вірусологічна відповідь (ВГС РНК нижче нижньої границі визначення через 6 місяців після припинення лікування).

Роферон^®-А слід призначати в якості монотерапії при непереносимості або наявності протипоказань до застосування рибавірину.

Початкова доза: Роферон^®-А слід призначати по 3-6 млн МО 3 рази на тиждень протягом 6 місяців в якості індукційної терапії, при переносимості пацієнтом. При відсутності відповіді на терапію через 3-4 місяці лікування слід розглянути питання про відміну препарату Роферон^®-А.

Підтримуюча доза: пацієнтам, у яких нормалізувався рівень АЛТ у сироватці крові і/чи РНК вірусу гепатиту С (ВГС) не визначається, потрібно проведення підтримуючої терапії препаратом Роферон^®-А у дозі 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом додаткових 6 місяців або довше з метою закріплення повної відповіді. Оптимальна тривалість лікування ще не встановлена, однак рекомендується лікування протягом щонайменше 12 місяців.

Примітка: у більшості пацієнтів, у яких відбувся рецидив після адекватної монотерапії препаратом Роферон^®-А, цей рецидив спостерігався протягом 4 місяців після завершення лікування.

Роферон^®-А подовжує виживаність без захворювання і виживаність без прогресування при застосуванні як додаткового лікування до хіміотерапії за схемою CHOP (циклофосфамід, доксорубіцин, вінкристин, преднізолон) у пацієнтів з розповсюдженою (з високим пухлинним навантаженням) фолікулярною неходжкінською лімфомою. Однак ефективність додаткового лікування інтерфероном альфа-2а щодо довготривалої виживаності у цих пацієнтів не встановлена.

Дозування: Роферон^®-А слід призначати у комбінації зі стандартною схемою хіміотерапії (наприклад з комбінацією циклофосфаміду, преднізону, вінкристину і доксорубіцину) по схемі 6 млн МО/м² з 22 по 26 день кожного 28-денного циклу.

Терапія препаратом Роферон^®-А у комбінації з вінбластином індукує частоту загальної відповіді у близько 17-26% пацієнтів, відстрочує прогресування захворювання і подовжує загальне виживання у пацієнтів з розповсюдженою нирковоклітинною карциномою.

Дозування: по 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом одного тижня, 9 млн МО 3 рази на тиждень протягом наступного тижня і після цього 18 млн МО 3 рази на тиждень ще протягом одного тижня. Одночасно застосовують вінбластин внутрішньовенно відповідно до інструкції виробника у дозі 0,1 мг/кг одноразово кожні 3 тижні.

Якщо доза препарату Роферон^®-А 18 млн МО 3 рази на тиждень не переноситься пацієнтами, дозу препарату можна зменшити до 9 млн МО 3 рази на тиждень.

Тривалість лікування має становити щонайменше 3 місяці і максимально до 12 місяців або до прогресування захворювання. У пацієнтів, у яких досягнута повна відповідь, лікування можна припинити через 3 місяці після досягнення повної відповіді.

Дозування: по 9 млн МО 3 рази на тиждень до прогресування захворювання або протягом до 12 місяців. Безпека і ефективність терапії препаратом Роферон^®-А після 12 місяців не вивчалася.

Можливе призначення препарату Роферон^®-А в нижчій дозі (3 або 6 млн МО 3 рази на тиждень), при цьому рекомендована доза 9 млн МО має бути досягнута протягом перших 2 тижнів лікування.

При непереносимості дози препарату Роферон^®-А 9 млн МО 3 рази на тиждень, дозу можна зменшити до мінімальної – 3 млн МО 3 рази на тиждень.

Роферон^®-А вводиться після закінчення інфузії бевацизумабу.

При комбінованому застосуванні препарату Роферон^®-А з бевацизумабом див. інструкцію про застосування препарату.

Ад’ювантна терапія низькими дозами препарату Роферон^®-А збільшує інтервали без рецидиву захворювання у хворих без ураження лімфовузлів і віддалених метастазів після резекції меланоми (товщина пухлини > 1,5 мм).

Дозування: по 3 млн МО 3 рази на тиждень протягом 18 місяців, починаючи не пізніше ніж через 6 тижнів після хірургічного втручання. При непереносимості дозу препарату слід зменшити до 1,5 млн МО 3 рази на тиждень.

 

Препарат Роферон^®-А не слід застосовувати недоношеним дітям, новонародженим, немовлятам та дітям віком до 3 років.

Ефективність, безпека та оптимальні дози препарату Роферон^®-А для дітей із хронічним мієлолейкозом не встановлені.

Доза до 10 млн МО/м² безпечно застосовувалася дітям з хронічним гепатитом В. Однак ефективність терапії не була продемонстрована.

 

Повідомлень про передозування немає, однак повторне введення великих доз інтерферону може супроводжуватися глибокою летаргією, слабкістю, прострацією і комою. Таких хворих слід госпіталізувати для спостереження і проведення  відповідного лікування.

При належному підтримуючому догляді попередній стан у хворих з тяжкими побічними реакціями на Роферон^®-А зазвичай відновлюється через кілька днів після припинення відповідної терапії. У клінічних дослідженнях кома реєструвалася у 0,4% онкологічних хворих.

 

При проведенні комбінованої терапії з рибавірином у хворих на хронічний гепатит С – також слід керуватися інструкцією про застосування цього препарату.

Нижчезазначені дані про побічні реакції отримані під час лікування хворих із різноманітними злоякісними захворюваннями, часто рефрактерними до попереднього лікування і які знаходилися на пізніх стадіях, а також хворих на хронічний гепатит В і хворих на хронічний гепатит С.

Приблизно у двох третин онкологічних хворих спостерігалася анорексія і у половини пацієнтів – нудота. Серцево-судинні та легеневі розлади спостерігалися приблизно у однієї п’ятої частини пацієнтів із злоякісними новоутвореннями і характеризувалися транзиторною гіпотензією, гіпертензією, набряками, ціанозом, аритміями, серцебиттям і болем у грудній клітці. Більшість пацієнтів з пухлинами отримували дози, які значно перевищували дози, рекомендовані у теперішній час, і це може пояснити вищу частоту і тяжкість побічних реакцій у цій групі пацієнтів порівняно з пацієнтами з гепатитом В, у яких побічні реакції зазвичай є транзиторними, і пацієнти повертаються до стану, який був перед лікуванням, протягом 1-2 тижнів після завершення терапії. Серцево-судинні розлади дуже рідко спостерігалися у пацієнтів з гепатитом В. У пацієнтів з гепатитом В зміни рівня трансаміназ зазвичай свідчили про покращення клінічного стану пацієнтів.

У більшості пацієнтів спостерігалися грипоподібні симптоми, такі як слабкість, підвищення температури, озноб, зниження апетиту, м'язовий і головний біль, біль у суглобах та потовиділення. Ці гострі побічні реакції звичайно слабшають або усуваються при одночасному призначенні парацетамолу, а їхня вираженість у ході лікування або при зміні дози препарату Роферон^®-А має тенденцію до зменшення, хоча при продовженні терапії або модифікації дози можуть виникнути летаргія, астенія і слабкість.

Для опису частоти побічних реакцій використовуються такі категорії: дуже часті (≥1/10), часті (≥ 1/100 і < 1/10), нечасті (≥1/1000 і < 1/100), поодинокі (≥ 1/10000 і < 1/1000), рідкісні (< 1/10000), частота невідома (не може бути встановлена на основі наявних даних). У кожній групі побічні реакції вказані в порядку зменшення серйозності.

Інфекції та інвазії: поодинокі: пневмонія, простий герпес, включаючи загострення губного герпесу.

Порушення з боку крові та лімфатичної системи¹: дуже часті: лейкопенія; часті: тромбоцитопенія, анемія; поодинокі: агранулоцитоз, гемолітична анемія; рідкісні: ідіопатична тромбоцитопенічна пурпура; частота невідома: нейтропенія.

Порушення з боку імунної системи: поодинокі: аутоімунні розлади, гострі реакції гіперчутливості (наприклад, кропив’янка, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм і анафілаксія); рідкісні: саркоїдоз; частота невідома: відторгнення трансплантата (під час постмаркетингового застосування).

Ендокринні розлади: поодинокі: гіпотиреоз, гіпертиреоз, порушення функції щитоподібної залози.

Порушення метаболізму та харчування: дуже часті: анорексія, нудота, несуттєва гіпокальціємія; нечасті: дегідратація, електролітний дисбаланс; поодинокі: цукровий діабет, гіперглікемія; рідкісні: гіпертригліцеридемія, гіперліпідемія.

Психічні розлади: нечасті: депресія, роздратованість, зміни психічного стану, сплутаність свідомості, аномальна поведінка, нервозність, погіршення пам’яті, порушення сну; поодинокі: суїцид, спроби суїциду, суїцидальні думки, манія.

Неврологічні розлади: дуже часті: головний біль; часті: спотворення смаку; нечасті: невропатія, запаморочення, гіпестезія, парестезія, тремор, сонливість; часті: кома, порушення мозкового кровообігу, судоми, транзиторна еректильна дисфункція; рідкісні: енцефалопатія.

Розлади з боку органу зору: нечасті: порушення зору, кон’юнктивіт; поодинокі: ішемічна ретинопатія; рідкісні: тромбоз артерії сітківки, невропатія зорового нерва, крововилив у сітківку, тромбоз вен сітківки, ексудати у сітківці, ретинопатія, набряк диска зорового нерва.

Розлади з боку органу слуху та вестибулярного апарату: нечасті: вертиго (запаморочення).

Кардіальні порушення: часті: аритмія (включаючи атріовентрикулярну блокаду), серцебиття, ціаноз; поодинокі: зупинка серця та дихання, інфаркт міокарда, застійна серцева недостатність, набряк легенів.

Судинні розлади: нечасті: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія; поодинокі: васкуліт.

Порушення з боку дихальної системи, органів грудної клітки та середостіння: поодинокі: задишка, кашель; частота невідома: легенева артеріальна гіпертензія².

Шлунково-кишкові розлади: дуже часті: діарея; часті: блювання, абдомінальний біль, нудота, сухість у роті; поодинокі: панкреатит, посилення перистальтики кишечнику, запор, диспепсія, метеоризм; рідкісні: реактивація пептичної виразки, шлунково-кишкові кровотечі (що не загрожують життю); частота невідома: ішемічний коліт, виразковий коліт.

Розлади гепатобіліарної системи: поодинокі: печінкова недостатність, гепатит, дисфункція печінки.

Зміни з боку шкіри і підшкірної клітковини: дуже часті: алопеція (зворотна після відміни терапії; збільшене випадіння волосся може тривати протягом кількох тижнів після завершення лікування), підвищене потовиділення; нечасті: псоріаз (загострення або провокація псоріазу), свербіж; поодинокі: висипання, сухість шкіри, носова кровотеча, сухість слизових оболонок, ринорея.

Порушення з боку опорно-рухової системи та сполучної тканини: дуже часті: міальгія, артралгія; поодинокі: системний червоний вовчак, артрит.

Розлади з боку нирок та сечовидільної системи: нечасті: протеїнурія, збільшення кількості клітинних елементів у сечі; поодинокі: гостра ниркова недостатність (в основному у онкологічних пацієнтів із захворюванням нирок), порушення функції нирок.

Загальні розлади та реакції в місці введення: дуже часті: грипоподібні симптоми, зниження апетиту, підвищення температури, озноб, слабкість; часті: біль у грудній клітці, набряк; рідкісні: некроз у місці ін’єкції, реакція в місці ін’єкції.

Обстеження та розлади з боку лабораторних показників: часті: втрата ваги; нечасті: підвищення рівня АЛТ, підвищення рівня трансаміназ, підвищення рівня лужної фосфатази в крові; поодинокі: підвищення рівня креатиніну в крові, підвищення рівня сечовини в крові, підвищення рівня білірубіну в крові, підвищення рівня сечової кислоти в крові, підвищення рівня лактатдегідрогенази в крові.

¹У пацієнтів із мієлосупресією тромбоцитопенія і зниження рівня гемоглобіну відбувається частіше. Відновлення картини крові від тяжких порушень до картини крові до лікування відбувається протягом 7-10 днів після відміни лікування препаратом Роферон^®-А.

²Стосується інтерферонів як класу лікарських засобів, див. нижче про легеневу артеріальну гіпертензію.

Рідко терапія альфа-інтерферонами, включаючи Роферон^®-А, окремо або в комбінації з рибавірином, асоціюється з панцитопенією; в рідкісних випадках – з апластичною анемією.

У деяких хворих після введення інтерферонів можуть утворюватися нейтралізуючі антитіла. При деяких захворюваннях (злоякісні новоутворення, системний червоний вовчак, оперізувальний герпес) антитіла до лейкоцитарного інтерферону людини можуть спонтанно виникати у пацієнтів, які ніколи не отримували екзогенні інтерферони. Клінічне значення розвитку антитіл повністю не вивчене.

У клінічних дослідженнях при застосовуванні ліофілізованого Роферону^®-А, який зберігався при температурі 25 ^оС, нейтралізуючі антитіла до інтерферону були виявлені у близько однієї п’ятої частини пацієнтів. У пацієнтів з гепатитом С, які відповідали на терапію, у яких розвинулися нейтралізуючі антитіла, спостерігалася тенденція щодо втрати відповіді ще під час лікування. При цьому втрата відповіді на лікування спостерігалася раніше, ніж у пацієнтів, у яких не виробилися такі антитіла. Про інші клінічні наслідки розвитку антитіл до препарату Роферон^®-А не повідомлялося. Клінічне значення розвитку антитіл повністю не вивчене.

У клінічних дослідженнях, в яких ліофілізований Роферон^®-А чи Роферон^®-А розчин для ін’єкцій зберігався при температурі 4 ^оС, не отримані дані щодо розвитку нейтралізуючих антитіл.

У доклінічних дослідженнях встановлено, що відносна імуногенність ліофілізованого препарату Роферон^®-А збільшується в мишачій моделі з часом при зберіганні матеріалу при температурі 25 ^оС – таке збільшення імуногенності не спостерігалося при зберіганні препарату Роферон^®-А при температурі 4 ^оС, рекомендованих умовах зберігання.

Про випадки легеневої артеріальної гіпертензії повідомлялося при застосуванні препаратів групи альфа-інтерферонів, особливо пацієнтам з факторами ризику розвитку легеневої артеріальної гіпертензії (такими як портальна гіпертензія, ВІЛ-інфекція, цироз). Про ці випадки повідомлялося в різні проміжки часу, загалом через кілька місяців після початку лікування інтерфероном альфа.

 

 

Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати при температурі від 2 до 8°С в захищеному від світла місці. Не заморожувати.

 

По 3 млн МО/0,5 мл, 6 млн МО/0,5 мл або 9 млн МО/0,5 мл у попередньо наповненому шприці. 1 попередньо наповнений шприц разом з 1 голкою для ін’єкцій в картонній коробці.

 

За рецептом.

 

Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія

 

Грензахерштрассе 124, СН-4070 Базель, Швейцарія