МАКСИЦИН конц. для приготовления инф. р-ра 20 мг/мл фл. 20 мл, с раств. контейнер 100 мл №1

діюча речовина: moxifloxacin;

1 мл концентрату розчину містить 20 мг моксифлоксацину гідрохлориду;

допоміжні речовини: вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Концентрат для приготування розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група. Протимікробні препарати для системного застосування. Антибактеріальні засоби групи хінолонів.

Код АТС J01M А14.

Лікування бактеріальних інфекційних захворювань, викликаних чутливими до препарату мікроорганізмами:

Відома гіперчутливість до будь-якого з компонентів препарату або до інших антибіотиків групи хінолінів.

Перед застосуванням препарату проводиться внутрішньошкірна проба на підвищену чутливість.

Дорослі

Рекомендований режим дозування моксифлоксацину 400 мг 1 раз на добу при будь-яких зазначених вище інфекціях.

Не слід перевищувати рекомендовану дозу.

 

Тривалість лікування залежить від ступеня тяжкості захворювання, а також від клінічного  ефекту.

На початкових етапах лікування можна застосовувати розчин препарату Максіцин® для інфузій, а для продовження терапії за наявності показань препарат можна призначати внутрішньо в таблетованій формі.

 

Негоспітальна пневмонія: загальна тривалість ступінчастої терапії (внутрішньовенне введення, потім прийом внутрішньо) становить 7-14 днів.

 

Ускладнені інфекційні захворювання шкіри і підшкірних тканин: загальна тривалість ступінчастої терапії моксифлоксацином (внутрішньовенне введеня препарату з подальшим прийомом внутрішньо) становить 7-21 день.

 

Ускладнені інтраабдомінальні інфекційні захворювання: загальна тривалість ступінчастої терапії (внутрішньовенне введеня препарату з подальшим прийомом внутрішньо) становить 5-14 днів.

Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування.

 

За даними клінічних досліджень тривалість лікування таблетками та розчином для інфузій Максіцин® становила до 21 дня (при лікуванні ускладнених інфекційних захворювань шкіри і підшкірних тканин).

 

Корекція дози не потрібна.

 

Пацієнтам із порушеннями функції печінки корекція дози не потрібна.

 

Для пацієнтів з порушенням функції нирок (у тому числі при кліренсі креатиніну
< 30 мл/хв/1,73 м2), а також для пацієнтів, які знаходяться на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі, корекція дози не потрібна.

 

Корекція дози не потрібна.

 

Препарат вводять внутрішньовенно у вигляді інфузії тривалістю не менше 60 хв, попередньо розчинивши у перелічених нижче сумісними з ним розчинами: вода для ін’єкцій, розчин натрію хлориду 0,9 %, розчин натрію хлориду 1 молярний, розчин глюкози 5 %, розчин глюкози 10 %, розчин глюкози 40 %, розчин ксиліту 20 %, розчин Рінгера, розчин Рінгера лактатний.

Суміш розчину препарату Максіцин® з вищенаведеними інфузійними розчинами залишається стабільною протягом 24 годин при кімнатній температурі.

Побічні реакції, наведені у колонці «Поширені» спостерігалися з частотою менше 3 %, за винятком нудоти та діареї.

Частота розвитку нижчезазначених побічних ефектів є вищою при застосуванні ступінчастої терапії моксифлоксацином (при внутрішньовенному введенні препарату з подальшим застосуванням перорально).

Наявні дані щодо передозування обмежені. Не відзначалося будь-яких істотних побічних ефектів при застосуванні моксифлоксацину  у дозі до 1200 мг одноразово і по 600 мг протягом 10 днів у здорових добровольців. У випадку передозування слід орієнтуватися на клінічну картину і проводити симптоматичну підтримуючу терапію з ЕКГ-моніторингом.

Активоване вугілля можна застосовувати для лікування передозування при пероральному введенні препарату.

У період вагітності та годування груддю застосування моксифлоксацину протипоказане.

Ефективність та безпека застосування моксифлоксацину дітям не встановлені тому Максіцин® дітям не застосовують.

Оскільки розчин не можна заморожувати або охолоджувати, його не рекомендується зберігати в холодильнику. При охолодженні у розчині може з’явитися осад, однак при кімнатній температурі осад звичайно розчиняється.

У разі  комбінованого  застосування інфузійного розчину Максіцин® та інших препаратів для внутрішньовенного введення  (див. також розділ «Несумісність») кожен із них має вводитися окремо.

Допускається введення лише прозорих інфузійних розчинів моксифлоксацину.

У деяких випадках уже після першого застосування препарату може розвинутись гіперчутливість та алергічні реакції. Слід негайно звернутися до лікаря. Дуже рідко анафілактичні реакції можуть прогресувати до загрозливого для життя анафілактичного шоку навіть після першого застосування препарату. У цих випадках застосування моксифлоксацину слід припинити і провести необхідні лікувальні заходи (в тому числі протишокові).

 

При застосуванні моксифлоксацину у деяких пацієнтів може спостерігатися збільшення QT інтервалу на електрокардіограмі. У зв’язку з цим слід уникати призначення препарату  пацієнтам із подовженням QT інтервалу з нескоригованою гіпокаліємією, а також особам, які застосовують антиаритмічні препарати класу ІА (наприклад хінідин, прокаїнамід) або класу ІІІ (наприклад аміодарон, соталол), оскільки досвіду клінічного застосування моксифлоксацину цим категоріям пацієнтів немає.

 

Моксифлоксацин слід призначати з обережністю разом із препаратами, що подовжують QT інтервал (такими як цизаприд, еритроміцин, антипсихотичні препарати, трициклічні антидепресанти), оскільки можлива їх адитивна дія, а також пацієнтам, схильним до аритмічних станів, таких як брадикардія, гостра ішемія міокарда.

 

Ступінь подовження QT інтервалу може підвищуватись із підвищенням концентрації препарату, тому не слід перевищувати рекомендовану дозу та швидкість інфузії (400 мг за 60 хв). Однак у пацієнтів, які страждають на пневмонію, не спостерігалося кореляції між концентрацією моксифлоксацину у плазмі та подовженням QT інтервалу. Подовження QT інтервалу може призводити до підвищення ризику розвитку шлуночкових аритмій, включаючи «піруетну» шлуночкову тахікардію («torsade de pointes»). У пацієнтів зі схильними до аритмій станами при застосуванні моксифлоксацину може збільшуватися ризик розвитку шлуночкових аритмій.

 

Під  час лікування хінолонами можливе виникнення судом, тому слід  з особливою обережністю призначати моксифлоксацин пацієнтам із підозрюваними або наявними захворюваннями центральної нервової системи, що можуть спричинити судомні напади або знизити поріг виникнення останніх.

 

Пацієнтам з печінковою недостатністю (клас С за Чайлд-П’ю) застосовувати препарат не рекомендується через обмежену кількість клінічних даних щодо цього.

 

Застосування антибактеріальних препаратів широкого спектра дії, в тому числі моксифлоксацину, пов’язане з ризиком розвитку псевдомембранозного коліту. На цей діагноз слід зважати при лікуванні пацієнтів, у яких під час лікування моксифлоксацином спостерігається тяжка діарея. У цьому випадку потрібно негайно призначити відповідну терапію.

 

Під час терапії хінолонами, в тому числі моксифлоксацином, особливо у пацієнтів літнього віку і у тих, які застосовують моксифлоксацин разом із кортикостероїдами, можливий розвиток запалення або розриву сухожиль. При перших симптомах болю або запалення в місці ушкодження застосування препарату слід припинити і розвантажити ушкоджену(і) кінцівку(ки).

Слід попередити хворих про необхідність оцінити індивідуальну реакцію на лікування препаратом Максіцин®, перш ніж керуванти автомобілем або працювати з іншими потенційно небезпечними механізмами.

Не доведена клінічно значуща взаємодія з моксифлоксацином для таких речовин: атенолол, ранітидин, кальцієві добавки, теофілін, пероральні контрацептиви, глібенкламід, ітраконазол, дигоксин, морфін, пробенецид. У випадку застосування цих препаратів корекція дози не потрібна.

Варфарин

 

При сумісному застосуванні з варфарином фармакокінетичні параметри, протромбіновий час та інші параметри згортання крові не змінюються.

Зміна значення МНВ (міжнародного нормалізованого відношення). У пацієнтів, які лікувались антикоагулянтами у комбінації з антибіотиками, в тому числі з моксифлоксацином, відзначалися випадки підвищення антикоагуляційної активності. Факторами ризику є інфекційні захворювання (і супутній запальний процес), вік і загальний стан пацієнта.

 

Незважаючи на те, що взаємодії між моксифлоксацином і варфарином не було виявлено у ході клінічних досліджень, у пацієнтів, які отримують сумісну терапію цими препаратами, необхідно проводити моніторинг МНВ і, у разі необхідності, змінити дозу перорального антикоагулянту.

Дигоксин

 

Фармакокінетика дигоксину незначно змінюється під впливом моксифлоксацину. Після багаторазового застосування моксифлоксацину у здорових добровольців спостерігалося збільшення Смакс дигоксину приблизно на 30 % у рівноважному стані без впливу на AUC (площа під кривою співвідношення концентрація – час).

Активоване вугілля

Після внутрішньовенного введення препарату застосування активованого вугілля тільки незначно знижує системну експозицію (приблизно 20 %).

Резистентність

Механізми  резистентності, що  інактивують  пеніциліни, цефалоспорини, аміноглікозиди, макроліди і тетрацикліни, не впливають на антибактеріальну ефективність моксифлоксацину. Перехресної резистентності між моксифлоксацином і зазначеними антибіотиками не спостерігалося. Досі не спостерігалося резистентності, опосередкованої плазмідами.

Вважається, що С8-метокси залишок покращує активність та нижчу селекцію резистентних мутантів грампозитивних бактерій порівняно з С8-Н залишком. Наявність великого дициклоамінового залишку в С-7 положенні запобігає активному відтоку, механізму резистентності до фторхінолонів.

 

Результати досліджень in vitro продемонстрували, що резистентність до моксифлоксацину розвивається повільно внаслідок множинних мутацій. Показана дуже низька частота розвитку резистентості (10-7-10-10). При серійному розведенні мікроорганізмів показано лише незначне зростання величин МПК моксифлоксацину.

 

Серед хінолонів спостерігалася перехресна резистентність. Проте деякі грампозитивні та анаеробні мікроорганізми, стійкі до інших хінолонів, чутливі до моксифлоксацину.

Вплив на кишкову флору у людей

 

У ході досліджень за участі добровольців після перорального застосування моксифлоксацину відзначалися нижченаведені зміни у кишковій флорі. Знижувалась кількість E.coli, Bacillus spp., Bacteroides vulgatus, Enterococci та Klebsiella spp., а також анаеробів Bifidobacterium, Eubacterium та Peptostreptococcus. Їх кількість поверталась у межі норми упродовж двох тижнів. Токсин Clostridium difficile не був виявлений.

 

Моксифлоксацин – протимікробний засіб із широким спектром бактерицидної дії. In vitro моксифлоксацин ефективний щодо багатьох грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, анаеробів, кислотостійких бактерій, а також нетипових бактерій (наприклад Mycoplasma spp., Chlamidia spp., Legionella spp.). Встановлено, що антибіотик ефективний відносно бактерій, стійких до β-лактамних та макролідних препаратів.

 

Моксифлоксацин діє на більшість штамів таких мікроорганізмів:

Streptococcus pneumoniae (у тому числі штами з множинною резистентністю до антибіотиків, включаючи штами, резистентні до пеніциліну, та штами, резистентні до двох або більше антибіотиків із таких груп, як пеніциліни (при мінімальній пригнічувальній активності  > 2 мг/мл), 2-ге покоління цефалоспоринів (цефуроксим), макроліди, тетрацикліни і триметоприм/сульфаметоксазол), Streptococcus pyogenes (група А)*, Streptococcus milleri, Streptococcus mitior, Streptococcus agalactiae*, Streptococcus dysgalactiae, Streptococcus anginosus*, Streptococcus constellatus*, Staphylococcus aureus (у тому числі чутливі до метициліну штами)*, Staphylococcus aureus (резистентні до метициліну/офлоксацину штами) (помірна чутливість)**, Staphylococcus cohnii, Staphylococcus epidermidis (у тому числі чутливі до метициліну штами), Staphylococcus epidermidis (резистентні до метициліну/офлоксацину штами) (помірна чутливість)**, Staphylococcus haemolyticus, Staphylococcus hominis, Staphylococcus saprophyticus, Staphylococcus simulans, Corynebacterium diphtheria, Enterococcus faecalis (тільки штами, чутливі до ванкоміцину і гентаміцину) *;

Gardnerella vaginalis, Haemophilus influenzae (у тому числі ß-лактамазонегативні та позитивні штами)*, Haemophilus parainfluenzae*, Moraxella catarrhalis (у тому числі ß-лактамазонегативні та позитивні штами)*, Bordetella pertussis, Escherichia coli*, Klebsiella pneumoniae*, Klebsiella oxytoca, Enterobacter aerogenes, Enterobacter agglomerans, Enterobacter cloacae*, Enterobacter intermedius, Enterobacter sakazaki, Pseudomonas aeruginosa (помірна чутливість), Pseudomonas fluorescens (помірна чутливість), Burkholderia cepacia (помірна чутливість), Stenotrophomonas maltophilia (помірна чутливість), Proteus mirabilis*, Proteus vulgaris, Morganella morganii, Neisseria gonorrhoea (помірна чутливість), Providencia rettgeri, Providencia stuartii;

Bacteroides distasonis, Bacteroides eggerthii, Bacteroides fragilis*, Bacteroides ovatus, Bacteroides thetaiotaomicron*, Bacteroides uniformis, Fusobacterium spp., Peptostreptococcus spp.*, Porphyromonas spp., Porphyromonas anaerobius, Porphyromonas asaccharolyticus, Porphyromonas magnus, Prevotella spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens*, Clostridium ramosum;

 

Chlamydia pneumoniae*, Chlamydia trachomatis*, Mycoplasma pneumoniae*, Mycoplasma hominis, Mycoplasma genitalum, Legionella pneumophila*, Cоxiella burnettii.

* Чутливість до моксифлоксацину підтверджена результатами клінічних досліджень.

**Моксифлоксацин продемонстрував активність in vitro зі значеннями МПК у діапазоні чутливості у резистентних до метициліну стафілококів, які експресують тільки МесА ген. Якщо ці штами не ідентифіковані, застосування моксифлоксацину не рекомендується.  

 

При вивченні впливу моксифлоксацину на репродуктивну функцію щурів, кролів та мавп доведено, що моксифлоксацин проникає крізь плаценту. Досліди на щурах (при застосуванні моксифлоксацину перорально і внутрішньовенно) і мавпах (при застосуванні моксифлоксацину перорально) не виявили тератогенної дії моксифлоксацину і його впливу на фертильність. При внутрішньовенному застосуванні моксифлоксацину у кролів у дозі 20 мг/кг відзначалася мальформація скелета. Виявлено збільшення кількості викиднів у мавп і кролів при застосуванні моксифлоксацину в терапевтичній дозі. У щурів відмічалося зменшення маси плода, почастішання випадків викиднів, невелике збільшення тривалості періоду вагітності і збільшення спонтанної активності нащадків обох статей при застосуванні моксифлоксацину, дозування якого в 63 рази перевищувало рекомендоване.

 

Всмоктування та біодоступність

Після одноразової інфузії препарату у дозі 400 мг протягом 1 години максимальна концентрація препарату досягається в кінці інфузії і становить приблизно 4,1 мг/л, що відповідає її збільшенню приблизно на 26 % відносно величини цього показника при застосуванні препарату перорально. Експозиція препарату, що визначається показником AUC (площа під кривою “концентрація – час”), становить 39 мг*год/л і тільки незначно перевищує цей параметр при застосуванні препарату перорально (35 мг*год/л) відповідно до абсолютної біодоступності, що становить приблизно 91 %.

Після багаторазових внутрішньовенних інфузій препарату у дозі 400 мг протягом 1 години 1 раз на добу максимальна і мінімальна концентрації у плазмі в рівноважному стані знаходяться в інтервалі від 4,1 мг/л до 5,9 мг/л та від 0,43 до 0,84 мг/л, відповідно. В рівноважному стані експозиція до препарату в інтервалі дозування приблизно на 30 % вища, ніж після першої дози. Середня рівноважна концентрація, що дорівнює 4,4 мг/л, досягається в кінці 1-годинної інфузії.

 

Моксифлоксацин швидко розподіляється у позасудинному просторі. Експозиція препарату, що визначається показником AUC (AUCнорм = 6 кг*год/л), є високою при об’ємі розподілу в рівноважному стані, що дорівнює 2 л/кг. Як встановлено в експериментах in vitro та ex vivo, у діапазоні від 0,02 до 2 мг/л зв’язування з білками крові (головним чином з альбумінами) становить приблизно 45 % та не залежить від концентрації препарату. Зважаючи на це невелике значення, спостерігаються високі пікові концентрації вільної речовини (> 10 х МПК).

 

Моксифлоксацин досягає високих концентрацій у тканинах, наприклад у легенях (епітеліальній рідині, альвеолярних макрофагах), пазухах (верхньощелепній та решітчастій пазусі, носових поліпах) та в осередках запалення, де загальні концентрації перевищують досягнуті плазмові концентрації. В інтерстиціальній рідині (слині, внутрішньом’язовій, підшкірній) препарат визначається у вільній, незв’язаній з білками формі, у високій концентрації. Крім того, високі концентрації препарату визначаються в абдомінальних тканинах і рідинах та статевій системі у жінок.

 

Пікові концентрації та співвідношення концентрації в місці введення до плазмової концентрації для різних мішеневих тканин дають порівнянні результати для обох шляхів введення препарату після застосування одноразової дози 400 мг моксифлоксацину.

 

Моксифлоксацин піддається біотрансформації II фази і виводиться з організму нирками, а також із фекаліями/жовчю як у незміненому стані, так і у вигляді неактивних сульфосполук (М1) і глюкуронідів (М2). Під час досліджень in vitro та клінічних досліджень фази І не спостерігалося метаболічної фармакокінетичної взаємодії з іншими препаратами, задіяними у біотрансформації фази І за участі ферментів системи цитохрому Р450.

Незалежно від способу введення метаболіти М1 та М2 виявляються в плазмі у концентраціях, нижчих, ніж незмінена сполука. Доклінічні дослідження співрозмірно охоплювали обидва метаболіти, таким чином виключаючи потенційний вплив на безпечність та переносимість.

Період напіввиведення препарату становить приблизно 12 годин. Середній загальний кліренс після введення  400 мг становить від 179 до 246 мл/хв. Нирковий кліренс становить приблизно 24-53 мл/хв та свідчить про часткову канальцеву реабсорбцію препарату з нирок. Супутнє введення ранітидину та пробенециду не змінює ниркового кліренсу препарату.

Фармакокінетика у різних груп пацієнтів.

 

Пацієнти літнього віку

Вік не впливає на фармакокінетичні параметри моксифлоксацину.

 

Існує 33 % різниця у деяких фармакокінетичних параметрах (AUC, Cмакс) моксифлоксацину у пацієнтів чоловічої та жіночої статі. Ця різниця стосується скоріше маси тіла, ніж статі, і не вважається клінічно значущою.

Етнічна приналежність. Не виявлено клінічно значущих розбіжностей фармакокінетики моксифлоксацину  у представників різних етнічних груп.

 

Діти. Фармакокінетика моксифлоксацину у дітей не вивчалась.

Ниркова недостатність Не виявлено істотних змін фармакокінетики моксифлоксацину у пацієнтів із порушенням функції нирок (у т.ч. з кліренсом креатиніну < 30 мл/хв/ 1,73 м2) і у тих, які знаходяться на безперервному гемодіалізі та довготривалому амбулаторному перитонеальному діалізі.

 

Порушення функції печінки У пацієнтів із порушенням функції печінки легкого та середнього ступеня (клас А і В за Чайлдом-П’ю) не відзначалося клінічно значущих відмінностей у плазмових концентраціях моксифлоксацину порівняно зі здоровими добровольцями або пацієнтами з функцією печінки у межах норми.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора жовто-зеленувато-коричнюватого кольору рідина.

Не можна вводити інфузійний розчин моксифлоксацину одночасно з іншими несумісними з ним розчинами, до яких належать: розчин натрію хлориду 10 %, розчин натрію хлориду 20 %, розчин натрію гідрокарбонату 4,2 %, розчин натрію гідрокарбонату 8,4 %.

2 роки.

Умови зберігання.  Зберігати у недоступному для дітей місці. Зберігати в сухому, захищеному від світла місці  при температурі не вище 25 °С. Не заморожувати.

Упаковка. По 20 мл у скляному флаконі з розчинником в контурній  чарунковій упаковці №1 у пачці з картону; по 20 мл у  скляному флаконі №1 у пачці з картону.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ТОВ «Юрiя-Фарм».

Місцезнаходження.  03680, м. Київ, вул. М. Амосова, 10; тел./факс  (044) 275-01-08; 275-92-42.