1 таблетка  Лоприлу Босналек Н 10 містить лізиноприлу 10 мг у формі дигідрату, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

1 таблетка Лоприлу Босналек Н 20 містить лізиноприлу 20 мг у формі дигідрату, гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфатдигідрат, маніт (E 421), магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, заліза оксид жовтий E 172, для Лоприл Босналек Н 20 – заліза оксид червоний E 172.

 

Лікарська форма. Таблетки.

Лоприл Босналек Н 10: шестикутні таблетки жовтого кольору, з розподільчою рискою.

Лоприл Босналек Н 20: шестикутні таблетки світло-рожевого кольору, з розподільчою рискою.

 

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати, що містять інгібітори АПФ і діуретики. Код АТС С09В А03.

 

Лоприл Босналек Н є комбінацією інгібітору ангіотензинперетворювального ферменту лізиноприлу і діуретика гідрохлоротіазиду.

Лізиноприл є інгібітором пептидилдипептидази. Він блокує ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ), який є каталізатором перетворення ангіотензину І у судинозвужувальний ангіотензин II. Ангіотензин II також стимулює секрецію альдостерону в корі надниркових залоз. Пригнічення АПФ призводить до зменшення концентрації ангіотензину II в плазмі крові, що спричинює зниження вазоконстрикції та зменшення секреції альдостерону, а також може спричинити підвищення рівня калію у сироватці крові.

Хоча припускають, що механізмом, завдяки якому лізиноприл зменшує артеріальний тиск, є первинне пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, лізиноприл знижує тиск також у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією. АПФ ідентичний кіназі II, ензиму, який розщеплює брадикінін. Досі не з’ясовано, чи відіграють роль у терапевтичній дії лізиноприлу збільшені рівні потужного судинорозширювального пептиду брадикініну.

Гідрохлоротіазид є діуретиком і антигіпертензивним засобом. Він знижує реабсорбцію електролітів у дистальних канальцях нирок, що збільшує діурез, унаслідок чого зменшується об’єм крові у кровоносних судинах і знижується підвищений артеріальний тиск. Значне зниження систолічного і діастолічного тиску настає через 3-4 дні від початку прийому гідрохлоротіазиду, а оптимальний антигіпертензивний ефект спостерігається після 3-4 тижнів прийому препарату.

Комбінація лізиноприлу і гідрохлоротіазиду сприяє більш вираженому гіпотензивному ефекту, ніж кожен компонент окремо.

Максимальна концентрація лізиноприлу в плазмі крові настає через 7 годин після перорального застосування, хоча у хворих з гострим інфарктом міокарда була виявлена тенденція до незначної затримки часу досягнення максимальної концентрації у сироватці крові. Середнє значення абсорбції становить приблизно 25 % та варіює в окремих пацієнтів від 6 % до 60 % у вивченому діапазоні дози (5-80 мг). Біодоступніть знижена приблизно у 16 % пацієнтів із серцевою недостатністю.

Лізиноприл незначно зв’язується з білками плазми крові, крім циркулюючого АПФ. Не метаболізується та виводиться у незміненому вигляді з сечею. При багаторазовому прийомі ефективний кумулятивний напівперіод лізиноприлу становить 12.6 години. Кліренс лізиноприлу у здорових добровольців приблизно 50 мл/хв. Зниження концентрації у сироватці крові демонструє пролонговану термінальну фазу, яка не сприяє накопиченню препарату. Ця фаза, імовірно, свідчить про насиченість зв’язування з АГІФ та не пропорційна дозі. У хворих на цироз порушення функції печінки призводить до зменшення абсорбції лізиноприлу (близько 30 %), а через зниження кліренсу збільшується експозиція (близько 50 %) порівняно зі здоровими добровольцями.

При порушенні функції нирок знижується виведення лізиноприлу, але це має клінічне значення, якщо показники клубочкової фільтрації нижчі 30 мл/хв. При помірному ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 30-80 мл/хв) середнє значення AUC зростає лише на 13 %, тоді як при тяжкому ступені ураження нирок (кліренс креатиніну 5-30 мл/хв) значення AUC збільшується у 4-5 раз. Лізиноприл може бути видалений шляхом діалізу. Протягом 4 годин гемодіалізу, концентрація лізиноприлу в плазмі зменшилась в середньому на 60 % (кліренс креатиніну 40 - 55 мл / хв).

Пацієнти з серцевою недостатністю мають більшу експозицію лізиноприлу (збільшення значення AUC у середньому становить 125 %), але зменшену в середньому на 16 % абсорбцію порівняно зі здоровими добровольцями.

Пацієнти літнього віку мають вищий рівень лізиноприлу в крові та збільшене приблизно на 60 % значення AUC порівняно з молодшими пацієнтами.

 

Лоприл Босналек Н 10, Н 20 показані для терапії легкої та помірної артеріальної гіпертензії у пацієнтів, стан яких був стабілізований у результаті застосування лізиноприлу та гідрохлортіазиду окремо у таких самих пропорціях.

 

-  Підвищена чутливість до лізиноприлу, будь-якого компоненту препарату, до інших інгібіторів АПФ, а також похідних сульфонаміду;

- ангіоневротичний набряк, пов’язаний із прийомом інгібіторів АПФ у анамнезі;

- спадковий або  ідіопатичний ангіоневротичний набряк;

- вагітність та планування вагітності (див. розділ «Застосування у період вагітності або годування груддю»); 

- анурія;

- тяжка ниркова недостатність (кліренс креатиніну < 30 мл/хв;

- тяжка печінкова недостатність;

 - одночасне застосування Лоприл Босналек Н 10, Н 20 з препаратами, що містять аліскірен у пацієнтів з цукровим діабетом або нирковою недостатністю (ШКФ < 60 ml/min/1,73 m² ) (див. розділи «Особливості застосування» і «Взаємодія з іншими лікарськими препаратами і інші види взаємодій»).

 

Одночасний прийом Лоприлу Босналек Н з діуретиками може призвести до раптового зниження тиску, особливо у пацієнтів з гіпонатріємією і гіповолемією. Для уникнення цього необхідно спостерігати за рівнем артеріального тиску протягом 4-х годин після прийому цієї комбінації препаратів.

Лізиноприл може зменшити стійкість до інсуліну у хворих на цукровий діабет, тоді як гідрохлортіазид може зменшити ефективність пероральних протидіабетичних засобів і інсуліну та спричинити гіперглікемію.

Лізиноприл можна комбінувати з β-блокаторами, антагоністами кальцію. Естрогени при прийомі з Лоприлом Босналек Н можуть підвищити артеріальний тиск. Активоване вугілля, тетрацикліни, антациди знижують всмоктування препарату. Взаємодія лізиноприлу з петльовими діуретиками (етакриновою кислотою, фуросемідом) може призвести до гіпотензії різної інтенсивності. При сумісному прийомі лізиноприлу з нестероїдними протизапальними засобами (кислотою ацетилсаліциловою, ібупрофеном тощо), а також з натрію хлоридом спостерігається зниження гіпотензивного ефекту. Індометацин при застосуванні з лізиноприлом підвищує небезпеку розвитку гіперкаліємії.

Гідрохлоротіазид підсилює токсичність дигоксину. Взаємодія гідрохлоротіазиду і метилдопи може призвести до внутрішньосудинного гемолізу. Існує описаний випадок небезпечної взаємодії гідрохлоротіазиду з хінидином, коли через спричинену гідрохлоротіазидом гіпокаліємію збільшується ризик шлуночкової фібриляції. Гідрохлоротіазид може знизити ниркове виведення амантадину.

При одночасному застосуванні Лоприлу Босналек Н з діуретиками, що зберігають калій, препаратами калію і харчовими добавками, які містять калій, а також із циклоспорином зростає ризик підвищення концентрації калію в крові і зниження антигіпертензивного ефекту.

Подвійна блокада ренин-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензин II рецепторів, інгібіторами АПФ або аліскіреном асоційована з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, в порівнянні з таким при монотерапії.

Літій: не рекомендується приймати одночасно препарати літію та лізиноприл через можливе оборотне збільшення концентрації літію у сироватці крові з появою токсичних ефектів. Одночасний прийом тіазидних діуретиків збільшує ризик отруєння літієм. Якщо сумісне застосування літію та лізиноприлу є необхідним, слід контролювати рівень літію у сироватці крові.

Харчові добавки, що містять калій, калійзберігаючі діуретики або солезамінники. що містять калій: хоча протягом клінічних досліджень рівень калію у сироватці зазвичай залишався на нормальному рівні, у деяких пацієнтів спостерігалася гіперкаліємія. Факторами ризику є ниркова недостатність, цукровий діабет або одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, харчових добавок, які містять калій. Якщо одночасно застосувуються лізиноприл/гідрохлортіазид і будь-який з цих препаратів, вони повинні бути використані з обережністю і з частим моніторингом калію у сироватці крові.

Трициклічні антидепресанти, нейролептики, анестетики: можливе подальше зниження кров'яного тиску.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). включаючи кислоту ацетилсаліцилову в дозі

 > 3г/добу: можливе зниження гіпотензивного ефекту, погіршення функції нирок, включаючи гостру ниркову недостатність, зростання рівня калію, особливо у пацієнтів літнього віку й при порушенні функції нирок. Ці явища зазвичай носять оборотний характер.

Золото: нітритоїдні реакції (симптоми вазо дилатації, включаючи гіперемію, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути досить серйозною) при ін'єкції золота (натрію ауротіомалату) частіше спостерігались у пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ.

Симпатоміметики: можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ. Протидіабетичні засоби: результати досліджень свідчать, що одночасний прийом лізиноприлу та протидіабетичних препаратів (інсулін, пероральні протидіабетичні засоби) може спричинити зменшення рівня глюкози в крові з ризиком гіпоглікемії. Цей ефект частіше спостерігається протягом перших тижнів комбінованої терапії та у пацієнтів із порушенням функції нирок.

Алопуринол. цитостатики, імунодепресанти. кортикостероїди, прокаїнамід: при одночасному застосуванні з лізиноприлом підвищується ризик виникнення лейкопенії.

Алкоголь, барбітурати та наркотики можуть спричинити ортостатичну гіпотензію при одночасному прийомі з Лоприлом Босналек Н, а також підсилити виведення електролітів, зокрема калію, й у такий спосіб підсилити гіпокаліємію, спричинену гідрохлоротіазидом.

При одночасному прийомі Лоприлу Босналек Н і серцевих глікозидів можливе виникнення гіпокаліємії.

Симптоматична гіпотензія. У пацієнтів із неускладненою гіпертензією розвиток симптоматичної гіпотензії спостерігається рідко. Гіпотензія більш імовірна при наявності дегідратації, наприклад, при прийомі діуретиків, при низькосольових дієтах, при діалізі, діареї та блюванні, або у випадку серйозної ренін-залежної гіпертензії. У пацієнтів із серцевою недостатністю, у тому числі у поєднанні з нирковою недостатністю, інгібітори АПФ можуть спричинити розвиток симптоматичної гіпотензії. Імовірність її виникнення вища у пацієнтів із тяжкими формами серцевої недостатності, внаслідок прийому високих доз петльових діуретиків. при гіпонатріємії або функціональній нирковій недостатності. Для пацієнтів із високим ризиком розвитку симптоматичної гіпотензії, а також для пацієнтів із ішемічною хворобою серця або цереброваскулярними захворюваннями, у яких надмірне зниження тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту, початок терапії та підбір дози слід проводити під ретельним медичним наглядом.

Якщо гіпотензія виникла, пацієнта слід покласти на спину та при необхідності ввести шляхом внутрішньовенної інфузії фізіологічний розчин. Тимчасова гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальшого застосування лізиноприлу. Як тільки артеріальний тиск підвищиться після відновлення об’єму рідини, препарат можна застосовувати.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, при застосуванні лізиноприлу може спостерігатися додаткове зниження артеріального тиску. Цей ефект є очікуваним і зазвичай не потребує припинення лікування. Якщо прояви гіпотензії набувають клінічного характеру, потрібно зменшити дозу або припинити застосування препарату.

Стеноз аортального і мітрального клапана/ гіпертрофічна кардіоміопатія. Слід з обережністю призначати препарат таким пацієнтам.

 Подвійна блокада ренин-ангіотензин-альдостеронової  системи (РААС).

Подвійна блокада ренин-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС) блокаторами ангіотензин II рецепторів, інгібіторами АПФ або аліскіреном асоційована з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії, у порівнянні з таким при монотерапії.

Якщо ж терапія з використанням подвійної блокади абсолютно потрібна, то  її необхідно проводити тільки під наглядом фахівців і при постійному ретельному моніторингу функції нирок, електролітів і артеріального тиску. Інгібітори АПФ і блокатори ангіотензин II рецепторів не повинні використовуватися одночасно у пацієнтів з діабетичною нефропатією.

Порушення функції нирок. Тіазиди не можна застосовувати як діуретики пацієнтам із порушенням функції нирок. Тіазиди є неефективними при значеннях кліренсу креатиніну 30 мл/хв або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність).

Лоприл Босналек Н не слід приймати пацієнтам із нирковою недостатністю (кліренс креатиніну 80 мл/хв), доки результати титрування окремих компонентів не вкажуть на можливість застосування доз, що містяться в комбінованій таблетці.

 У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензію без очевидних ознак вже існуючої хвороби нирок розвивається зазвичай незначне та тимчасове збільшення сечовини крові і рівня креатиніну в сироватці, якщо лізиноприл приймається паралельно з діуретиками. Якщо це виникає під час терапії, слід припинити комбінований прийом. Можливе відновлення терапії при меншому дозуванні або застосування відповідних окремих компонентів препарату.

У деяких пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або стенозом ниркової артерії однієї нирки під час лікування інгібіторами АПФ спостерігалося збільшення рівня сечовини крові і креатиніну в сироватці, що звичайно було зворотним після припинення терапії.

При лікуванні діуретиками рекомендовано за 2-3 дні до початку терапії  Лоприлом Босналек Н перервати прийом діуретика. При неможливості відміни діуретиків, терапію Лоприлом Босналек Н потрібно розпочинати з 5 мг.

Застосування пацієнтам із трансплантованою ниркою. Не рекомендовано застосування лізиноприлу хворим після трансплантації нирок через відсутність необхідного досвіду.

Анафілактичні реакції у пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі. Повідомлялося про виникнення анафілактичних реакцій у пацієнтів, які знаходилися на гемодіалізі з використанням високопроточних мембран (наприклад, AN 69) та застосовували інгібітори АПФ. У таких випадках необхідно змінити або тип мембран, або клас антигіпертензивних засобів.

Анафілактичні реакції протягом аферезу ліпопротеїдів низької щільності (ЛИЩ). У хворих, які приймають інгібітори АПФ протягом аферезу ЛНЩ з сульфатом декстрану іноді спостерігались анафілактичні реакції, що загрожували життю. Для уникнення цього можна тимчасово припинити прийом інгібіторів АПФ перед проведенням аферезу.

Печінкова недостатність. В окремих випадках прийом інгібіторів АПФ може бути пов’язаний із синдромом, який починається із холестатичної жовтухи та прогресує до некрозу, та іноді до летального наслідку. Механізм виникнення цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які приймають інгібітори АПФ при появі жовтухи або при зростанні рівня печінкових ферментів слід припинити прийом лізиноприлу та отримати необхідну медичну допомогу.

Хірургічні втручання/анестезія. У пацієнтів, які підлягають оперативному втручанню, при прийомі інгібіторів АПФ є ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Корекція у такому випадку проводиться введенням рідини.

Гіперкаліємія. Під час лікування інгібіторами АПФ може підвищитися рівень калію. Факторами ризику розвитку гіперкаліємії є ниркова недостатність, цукровий діабет, прийом діуретиків, що не виводять калій, та препаратів, що містять калій, або препаратів, що можуть спричинити зростання рівня калію (гепарин). Якщо одночасний прийом таких засобів є необхідним, слід контролювати рівень калію у сироватці крові.

Хворі на цукровий діабет: хворим на цукровий діабет, які застосовують пероральні протидіабетичні препарати або інсулін, протягом першого місяця застосування інгібіторів АПФ потрібен глікемічний контроль.

Гіперчутливість/ангіоневротичний набряк.

Пацієнти, яким призначено Лоприл Босналек Н, повинні бути поінформовані про ознаки ангіоневротичного набряку, щоб своєчасно звернутися до лікаря (набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані). Він може виникнути в будь-який час лікування. У цьому випадку слід негайно відмінити лікування лізиноприлом та забезпечити необхідне лікування і нагляд до повного зникнення симптомів. Дуже рідко повідомлялося про летальні випадки внаслідок ангіоневротичного набряку. У пацієнтів із набряком у ділянці язика, голосової щілини та/або гортані можлива обструкція дихальних шляхів, особливо у тих, які мали оперативні втручання на дихальних шляхах. У таких випадках необхідно негайно вжити заходів невідкладної допомоги (введення адреналіну, підтримання прохідності дихальних шляхів) та забезпечити ретельний нагляд до повного зникнення симптомів. Пацієнти, у яких раніше спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку, не пов’язані з прийом інгібіторів АПФ, більш схильні до ангіоедеми при прийомі інгібіторів АПФ.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, під час лікування десенсибілізацією (наприклад, отрутою перетинчастокрилих) можуть виникнути анафілактичні реакції, які зникають при тимчасовому припиненні прийому інгібіторів АПФ.

Нейтропенія/агранулоцитоз. Інгібітори АПФ можуть спричинити появу нейтропенії/агранулоцитозу, тромбоцитопенії, анемії, які мають оборотний характер при умові відміни інгібіторів АПФ. У пацієнтів із нормальною функцією нирок та без інших супутніх факторів нейтропенія зустрічається рідко. Потрібна надзвичайна обережність при призначенні лізиноприлу хворим з аутоімунними та колагеновими захворюваннями, при імуносупресивній терапії, лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, особливо у випадку порушень функції нирок. У таких пацієнтів можуть розвитися серйозні інфекції, стійкі до інтенсивної антибіотикотерапії, тому потрібно періодично перевіряти показники клітин крові і проінформувати пацієнтів про необхідність повідомляти про будь-які прояви інфекції.

Раса. Інгібітори АПФ у представників негроїдної раси частіше спричиняють виникнення ангіоневротичного набряку та можуть бути менш ефективними, можливо, через більш поширений серед цих пацієнтів низький реніновий статус.

Кашель. Повідомлялося про випадки виникнення непродуктивного стійкого кашлю, пов’язаного з прийомом інгібіторів АПФ. який швидко зникає після припинення лікування. Можливість зв’язку кашлю із прийомом інгібіторів АПФ слід враховувати під час диференційної діагностики кашлю.

 

Препарат протипоказано застосовувати вагітним або жінкам, які планують завагітніти. Епідеміологічні дані відносно тератогенної дії інгібіторів АПФ в період вагітності свідчать про токсичну дію на плід (пригнічення функції нирок, олігогідрамніоз, гіпоплазія кісток черепа) і новонароджених (ниркова недостатність, артеріальна гіпотензія, гіперкаліємія). При плануванні вагітності слід обрати альтернативне антигіпертензивне лікування препаратом зі встановленим профілем безпеки для застосування в період вагітності. Якщо під час лікування цим засобом підтверджується вагітність, його застосування необхідно негайно припинити і замінити іншим лікарським засобом, дозволеним до застосування у вагітних. В цьому випадку рекомендований ультразвуковий контроль функції нирок і черепа плоду. Необхідно провести обстеження дітей, матері яких приймали інгібітори АПФ, на наявність артеріальної гіпотензії.

Інформація відносно можливості застосування лізиноприлу в період годування груддю відсутня, тому його прийом не рекомендується. Слід обрати альтернативне антигіпертензивне лікування зі встановленим профілем безпеки для застосування в період годування груддю, особливо при годуванні новонародженої або недоношеної дитини.

 

Не впливає. Однак у зв’язку з небезпекою виникнення несподіваних перепадів тиску керування автомобілем або робота з механізмами не рекомендується протягом кількох годин після прийому препарату.

 

Дози призначають індивідуально для кожного пацієнта залежно від його стану.

Рекомендована доза 1таблетка на добу, щодня в той же час. Загалом, якщо бажаний терапевтичний ефект не може бути досягнутий протягом 2-4 тижнів доза може бути збільшена до 2 таблеток один раз на добу.

Діуретики. У хворих, які приймають діуретики, можлива симптоматична гіпотензія при застосуванні Лоприлу Босналек Н. Тому рекомендовано за 2-3 дні до початку терапії Лоприлом Босналек Н перервати прийом діуретика. При неможливості відміни діуретиків терапію Лоприлом Босналек Н потрібно розпочинати з 5 мг. При цьому потрібен контроль функції нирок та рівня калію в крові. Подальше дозування препарату слід скоригувати відповідно до артеріального тиску. З обережністю призначають хворим з гіповолемією.

Ниркова недостатність. Тіазидні діуретики не слід призначати, якщо кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв. Лоприл Босналек H не повинен використовуватися в якості початкової терапії у будь-яких пацієнтів з нирковою недостатністю.

При кліренсі креатиніну > 30 і < 80 мл /хв  рекомендована доза лізіноприлу має становити 5-10 мг.

Літні пацієнти. У клінічних дослідженнях, вік не впливає на переносимість лізиноприлу і гідрохлоротіазиду у пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Лізиноприл, у добовій дозі від 20 до 80 мг, був однаково ефективний у літніх людей (65 років і старше) і не літніх пацієнтів при монотерапії лізиноприлом або з гідрохлортіазидом.

 

Безпека і ефективність препарату не досліджені у дітей, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

 

Дані про випадки передозування у людини обмежені. Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ. можуть включати артеріальну гіпотензію, судинний колапс, електролітний дисбаланс, ниркову недостатність, гіпервентиляцію, тахікардію, серцебиття, брадикардію, запаморочення, занепокоєння, кашель. Лікування полягає у застосуванні внутрішньовенної інфузії фізіологічного розчину. У випадку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти у горизонтальне положення з низьким узголів’ям. При необхідності застосовувати інфузію ангіотензину II та/або внутрішньовенно катехоламін. Якщо препарат був прийнятий недавно, слід вжити заходів для видалення з організму (промивання шлунка, блювання, призначення абсорбентів або натрію сульфату). Лізиноприл може бути виведений з крові шляхом гемодіалізу. При наявності резистентної до лікування брадикардії може бути показано застосування водія ритму. Необхідно контролювати показники життєво важливих функцій, рівень електролітів та креатиніну.

 

З боку системи крові та лімфатичної системи: зменшення рівня гемоглобіну, зниження гематокриту, пригнічення функцій кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфоаденопатія, аутоімунні захворювання.

З боку ендокринної системи: синдром Пархона (синдром неадекватної секреції антидіуретичного гормону).

З боку процесів обміну: гіпоглікемія.

З боку центральної нервової системи: запаморочення, головний біль, непритомність, парестезії, непритомність, порушення смаку, порушення сну, зміни настрою, симптоми депресії, сплутаність свідомості, розлади нюху, галюцинації.

З боку серцево-судинної системи: ортостатичні реакції, включаючи ортостатичну гіпотензію, інфаркт міокарда, інсульт або тяжку артеріальну гіпотензію у хворих із великим ризиком розвитку даних захворювань, тахікардія, відчуття серцебиття, синдром Рейно, приливи.

З боку дихальної системи: кашель, риніт, бронхоспазм, синусит, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку травного тракту: понос, блювання, нудота, біль у животі і розлад шлунка, сухість у роті, панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк.

З боку гепатобіліарної системи: підвищення активності печінкових ферментів та білірубіну, гепатит , гепатоцелюлярна або холестатична жовтяниця та печінкова недостатність.*

З боку шкіри:  висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та / або гортані, кропив'янка, алопеція, псоріаз, діафорез, пухирчатка, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, шкірна псевдолімфома.**

З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок,  уремія, гостра ниркова недостатність, олігурія/анурія.

З боку статевої системи: імпотенція, гінекомастія.

Загальні прояви: астенія, втома.

З боку лабораторних досліджень:підвищення рівня сечовини в сироватці крові, креатиніну, гіперкаліємія, гіпонатріємія.

* Дуже рідко були повідомлення, що у деяких хворих така небажана реакція як гепатит прогресувала до печінкової недостатності. Пацієнти, що одержують комбінацію лізиноприлу і гідрохлортіазиду та у яких розвивається жовтяниця або є ознаки підвищення печінкових ферментів, повинні припинити застосування комбінації лізиноприлу і гідрохлортіазиду та продовжити перебування під медичним наглядом.

** Повідомлялося про комплекс симптомів, що може включати одну або декілька з наступних ознак: гарячку, васкуліт, міалгію, артралгію/артрити, позитивний результат аналізу на антинуклеарний фактор (АНА), підвищення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілію і лейкоцитоз, висипання, фотосенсибілізацію або інші шкірні прояви.

Гідрохлортіазид:

Інфекції та інвазії: сіаладеніт.

З боку системи крові та лімфатичної системи: лейкопенія, нейтропенія / агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення функцій кісткового мозку.

Порушення обміну речовин і харчування: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, електролітний дисбаланс (у тому числі гіпонатріємія, гіпокаліємія, гіпохлоремічний алкалоз і гіпомагніємія), збільшення вмісту холестерину і тригліцеридів, подагра.

Психічні розлади: занепокоєння, депресія, порушення сну.

З боку  нервової системи: втрата апетиту, парестезії, марення.

З боку  органу зору: ксантопсія, перехідне затуманення зору, гостра міопія і гостра закритокутова глаукома.

З боку  органу слуху:  запаморочення.

Серцеві розлади: постуральна артеріальна гіпотензія.

Судинні розлади: некротизуючий васкуліт (васкуліт, шкірний васкуліт).

Розлади дихальної системи: дихальна недостатність (у тому числі пневмонія та набряк легень).

Шлунково-кишкові розлади:  гастрит, діарея, запор, панкреатит.

Гепатобіліарні розлади: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтуха).

Захворювання шкіри та підшкірної клітковини: реакції світлочутливості, висип, системний червоний вовчак, кропив’янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз.

Розлади опорно-рухового апарату: м’язовий спазм, м’язова слабкість.

Розлади сечовидільної системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит.  

Загальні розлади: лихоманка, слабкість.

 

 

3 роки.

 

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30 ˚С.

 

По 20 таблеток у коробці.

 

За рецептом.

 

Босналек д.д./

Bosnalijek d.d.

 

71000 Сараєво, Юкічева, 53, Боснія і Герцеговина.

71000 Sarajevo, Jukiceva, 53, Bosnia and Herzegovina