Заказать звонок
В корзине нет товаров
Вы здесь:ГлавнаяКаталог товаровАПТЕЧНЫЙ АССОРТИМЕНТ
Назад к списку
КОМБИСО табл. 10 мг + 6,25 мг №30

КОМБИСО табл. 10 мг + 6,25 мг №30

Код товара: 184892
Производитель: PROMEDCS Praha (Чешская Республика)
156,00 грн
нет в наличии
Сообщить когда товар появиться в наличии
Написать жалобу
  • Настоятельно просим до поездки в аптеку уточнять наличие, цену и срок годности в интересующей Вас аптеке.
  • Внешний вид товара в аптеке может отличаться от товара на сайте.
  • Информация о производителе на сайте может отличаться от реальной.
  • Информация предоставлена с ознакомительной целью и не должна быть использована как руководство к самолечению.
  • Самолечение может быть опасным для Вашего здоровья! Перед применением, проконсультируйтесь с врачом!

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування лікарського засобу

КОМБІСО

COMBISO

Склад:
діючі речовини: бісопролол, гідрохлоротіазид;
1 таблетка містить бісопрололу фумарату 5 мг або 10 мг та гідрохлоротіазиду 6,25 мг;
допоміжні речовини:
таблетки 5 мг/6,25 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат, заліза оксид червоний (E 172), заліза оксид жовтий (E 172);

таблетки 10 мг/6,25 мг: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, магнію стеарат.

 
Лікарська форма. Таблетки.
Основні фізико-хімічні властивості:
таблетки по 5 мг/6,25 мг: світло-рожеві круглі двоопуклі таблетки діаметром близько 7 мм.
таблетки по 10 мг /6,25 мг: білі круглі двоопуклі таблетки діаметром близько 7 мм.
 
Фармакотерапевтична група. Селективні бета-адреноблокатори в комбінації з тіазидними діуретиками.
Код АТХ С07В В07.
 
Фармакологічні властивості.
Фармакодинаміка.
Комбісо є комбінацією бета-адреноблокатора і тіазидного діуретика. Містить дві діючі речовини – бісопролол і гідрохлоротіазид.
Бісопролол  – високоселективний бета1-адреноблокатор. При застосуванні у терапевтичних дозах не має внутрішньої симпатоміметичної активності і клінічно виражених мембрано-стабілізувальних властивостей. Чинить виражену антиангінальну та гіпотензивну дію. Антиангінальний ефект: зменшує потребу міокарда в кисні завдяки  зменшенню частоти серцевих скорочень (ЧСС),  зменшенню серцевого викиду та зниженню артеріального тиску, збільшує постачання міокарда киснем за рахунок  зменшення кінцево-діастолічного тиску і подовження  діастоли.
Чинить гіпотензивну дію завдяки зменшенню серцевого викиду, гальмування секреції реніну нирками, а також впливу на барорецептори дуги аорти і каротидного синуса. При тривалому застосуванні бісопрололу знижується, у першу чергу,  підвищений  периферичний судинний опір. При хронічній серцевій недостатності засіб пригнічує активовану симпатоадреналову і ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС). Бісопролол має дуже низьку спорідненість із    бета2-рецепторами гладкої мускулатури бронхів і судин, а також із бета2-рецепторами ендокринної системи. Препарат тільки у поодиноких випадках може впливати на гладку мускулатуру бронхів і периферичних артерій, а також на метаболізм глюкози. При одноразовому застосуванні дія препарату зберігається протягом 24 годин.  
Гідрохлоротіазид – діуретичний і салуретичний засіб. Блокує реабсорбцію іонів натрію, хлору і води в дистальних канальцях нефрона. Збільшує виведення іонів калію, магнію, бікарбонату; зменшує виведення кальцію із сечею в результаті прямої дії на дистальні канальці, що може запобігати утворенню кальцієвих ниркових конкрементів.
Препарат сприяє зниженню підвищеного артеріального тиску, спричиняє зменшення поліурії у пацієнтів із нецукровим діабетом (механізм дії остаточно не з’ясований). У деяких випадках  препарат знижує внутрішньоочний тиск при глаукомі.
Немеланомний рак шкіри: на підставі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом та немеланомним раком шкіри. Одне дослідження включало в себе 71533 випадки базально-клітинного раку (БКР) і 8629 випадків плоскоклітинного раку (ПКР), які відповідали 1430833 і 172462 особам відповідно. Використання високих доз гідрохлоротіазиду ( ≥50,000 мг кумулятивно) було пов’язано зі скоригованим ступенем вірогідності 29 (95 % інтервал достовірності  1,23 ‒ 1,35) для БКР і 3,98 (95 % Cl: 3,68-4,31) для ПКР. Чітке співвідношення кумулятивної дозової реакції спостерігалося як для БКР, так і для ПКР. Інше дослідження показало можливий зв’язок між раком губів (ПКР) і опроміненням гідрохлоротіазидом: 633 випадки раку губів були зіставлені з 63067 контрольними групами населення, використовуючи стратегію відбору зразків ризику. Кумулятивне співвідношення доза-відповідь було продемонстровано зі скоригованою OR 2,1 (95 % Cl: 1,7-2,6), що збільшується до OR 3,9 (3,0 ‒ 4,9) для високого використання (~ 25,000 мг) і OR 7,7 (5,7-10,5) для найвищого використання кумулятивної дози (~ 100,000 мг) (див. «Особливості застосування»).
Фармакокінетика.
Бісопролол
Всмоктуваність. Після прийому внутрішньо бісопролол добре адсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Біодоступність становить близько 90 % і не залежить від прийому їжі. Фармакокінетика бісопрололу і концентрація у плазмі крові є лінійною у діапазоні від 5 мг до
20 мг, її показники не залежать від віку. Максимальна концентрація у плазмі крові (Сmax) досягається через 2 – 3 години після прийому їжі.
Розподіл. Об’єм розподілу становить 3,5 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові становить близько 30 %.
Метаболізм та виведення. Бісопролол виводиться з організму двома рівноцінними шляхами:
50 % дози біотрансформується у печінці з утворенням неактивних метаболітів та виводиться з організму нирками, 50 % виводиться з організму нирками у незміненому вигляді.
Дослідження in vitro з використанням мікросом печінки людини показали, що бісопролол метаболізується з участю CYP3A4 (~ 95 %), CYP2D6 відіграє лише невелику роль. Загальний кліренс бісопрололу становить 15 л/год.
Період напіввиведення з плазми крові становить  10 ‒ 12 годин.
Гідрохлоротіазид
Біодоступність гідрохлоротіазиду після прийому внутрішньо коливається від 60 до 80 %. Час досягнення Cmax у плазмі крові становить близько 4 годин (від 1,5 до 5 годин). Тривалість діуретичного ефекту становить 10 – 12 год. Зв’язок з білками плазми крові близько 64 %. Гідрохлоротіазид не піддається метаболізму і майже повністю (95 % прийнятої дози) виводиться в незміненому вигляді як наслідок клубочкової фільтрації та активної канальцевої секреції. Період напіввиведення з плазми крові становить близько 8 годин.
У разі ниркової та серцевої недостатності у пацієнтів літнього віку нирковий кліренс гідрохлоротіазиду знижується, і період напіввиведення збільшується. Антигіпертензивний ефект зберігається до 24 годин. Гідрохлоротіазид проникає через плаценту та проникає у грудне молоко.
 
Клінічні характеристики.
Показання.
Артеріальна гіпертензія.
 
Протипоказання.
- Підвищена чутливість до бісопрололу/гідрохлоротіазиду, до іншого компонента препарату або до інших сульфаніламідів;
- гостра серцева недостатність або серцева недостатність у стадії декомпенсації, що потребує інотропної терапії;
- кардіогенний шок;
- атріовентрикулярна блокада II і III ступеня (без введеного електрокардіостимулятора);
- синдром слабкості синусового вузла;
- виражена синоатріальна блокада;
- симптоматична брадикардія (частота серцевих скорочень (ЧСС) < 50 уд/хв перед початком лікування);
- стенокардія Принцметала;
- хронічна серцева недостатність у стадії декомпенсації, що не піддається терапії;
- тяжка форма бронхіальної астми або тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень;
- пізні стадії порушення периферичного кровообігу, хвороба Рейно;
- артеріальна гіпотензія;
- феохромоцитома, що не лікувалася;
- метаболічний ацидоз;
- тяжкі порушення функції нирок (ниркова недостатність з олігурією/анурією, кліренс креатиніну менше 30 мл/хв і сироватковий креатинін більше 1,8 мг/100 мл);
- гострий гломерулонефрит;
- тяжкі порушення функції печінки;
- прекома та гепатична кома;
- гіпокаліємія;
- гіпонатріємія;
- гіперкальціємія;
- подагра;
- комбінація з флоктафеніном (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»);
- комбінація з сультопридом (див. «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
 
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.
Бісопролол/гідрохлоротіазид
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
При одночасному застосуванні Комбісо з каптоприлом та еналаприлом відбувається потенціювання гіпотензивного ефекту.
Дія інсуліну та пероральних протидіабетичних препаратів може змінюватися при одночасному застосуванні з Комбісо, при цьому можуть маскуватись ознаки гіпоглікемії – особливо тахікардія і тремор, тому слід контролювати рівень глюкози в крові.
Саліцилати та інші нестероїдні протизапальні засоби (індометацин) можуть знижувати антигіпертензивний і діуретичний ефекти Комбісо. Може потенціюватися токсичний вплив саліцилатів на центральну нервову систему (ЦНС), якщо одночасно застосовувати високі дози саліцилатів. Одночасне застосування нестероїдних протизапальних засобів (НПЗЗ) із Комбісо у пацієнтів з гіповолемією може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності.
Барбітурати, фенотіазини, трициклічні антидепресанти, вазодилататори, вживання алкоголю посилюють гіпотензивний ефект.
При одночасному застосуванні антагоністів кальцію (ніфедипін) існує ризик потенціювання гіпотензивного ефекту, а в окремих випадках може розвинутися серцева недостатність.
При одночасному застосуванні препарату з антиаритмічними засобами може виникнути адитивний кардіодепресивний ефект.
Пацієнтам, які одночасно з Комбісо застосовують антагоністи кальцію (верапаміл, дилтіазем, дизопірамід), необхідний медичний моніторинг, оскільки існує ризик розвитку артеріальної гіпотензії, брадикардії, аритмії.
При комбінації з резерпіном, альфа-метилдопою, гуанфацином та клонідином може знижуватися частота серцевих скорочень. При раптовому припиненні терапії клонідином на тлі одночасного застосування Комбісо може підвищуватися артеріальний тиск. Тому за декілька днів до відміни клонідину слід припинити приймання препарату. Дозу клонідину слід поступово знижувати.
При одночасному застосуванні з норадреналіном, адреналіном або з іншими симпатоміметиками (протикашльові препарати, назальні та очні краплі) можливе підвищення артеріального тиску.
Не можна застосовувати Комбісо разом з інгібіторами МАО, оскільки існує ризик розвитку артеріальної гіпертензії.
При одночасному застосуванні з Комбісо зменшується ефективність лікарських засобів, що знижують рівень сечової кислоти.
При застосуванні разом із Комбісо серцевих глікозидів підвищується чутливість міокарда до серцевих глікозидів, відповідно потенціюються ефекти обох препаратів і побічна дія серцевих глікозидів.
Похідні ерготаміну при сумісному застосуванні з Комбісо призводять до поглибленого порушення периферичного кровообігу.
Одночасне застосування глюкокортикоїдів, карбеноксалону, амфотерицину В, фуросеміду або проносних засобів може призвести до підвищеної втрати калію.
Через зниження елімінації літію одночасне застосування з препаратами літію призводить до потенціювання їх  кардіо- і нейротоксичності.
При одночасному застосуванні з Комбісо дія курареподібних міорелаксантів може потенціюватися або подовжуватись.
Анестезія. Перед хірургічним втручанням слід попередити анестезіолога про застосування препарату. Засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводню (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран та ін.) при одночасному застосуванні з бета-блокаторами збільшують ризик пригнічення функції міокарда та розвитку гіпотензивних реакцій. Дія недеполяризувальних блокаторів нервово-м’язової передачі під впливом бета-адреноблокаторів може посилюватись і подовжуватись. 
Рифампіцин зменшує антигіпертензивний ефект Комбісо.
Циметидин потенціює дію препарату.
Комбісо може знижувати виведення лідокаїну.
Бісопролол
Комбінації, які протипоказані
Флоктафенін – при шоці або артеріальній гіпотензії, які індуційовані флоктафеніном, бета-блокатори послаблюють компенсаторні серцево-судинні реакції;
сультоприд – збільшує ризик розвитку шлуночкової аритмії, особливо типу «torsade de pointes».
Комбінації, які не рекомендовано застосовувати
- Антиаритмічні засоби I класу (наприклад  хінідин, дизопірамід, лідокаїн, фенітоїн, флекаїнід, пропафенон): негативний вплив на атріовентрикулярну провідність та інотропну функцію міокарда.
- Антагоністи кальцію типу верапамілу, меншою мірою – дилтіазему: негативний вплив на скорочувальну функцію міокарда та атріовентрикулярну провідність. Внутрішньовенне введення верапамілу може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії та атріовентрикулярної  блокади у пацієнтів, які застосовують бета-блокатори.
- Гіпотензивні препарати з центральним механізмом дії (клонідин, метилдопа, моксинідин, рилменідин): можуть призвести до погіршення серцевої недостатності. При комбінованій терапії раптова відміна цих засобів підвищує ризик рефлекторної гіпертензії.
Комбінації, які слід застосовувати з обережністю
-  Антагоністи кальцію типу дигідропіридину (наприклад ніфедипін, фелодипін, амлодипін): підвищують ризик виникнення артеріальної гіпотензії. Не виключено зростання негативного впливу на інотропну функцію міокарда у пацієнтів із серцевою недостатністю.
-  Антиаритмічні засоби III класу (наприклад аміодарон): можуть підвищувати негативний вплив на атріовентрикулярну провідність.
-  Бета-блокатори місцевої дії  (наприклад ті, які містяться в очних краплях для лікування глаукоми): дія бісопрололу може посилюватися.
- Парасимпатоміметики: може збільшуватися час атріовентрикулярної провідності та підвищується ризик брадикардії.
- Інсулін та пероральні гіпоглікемічні (антидіабетичні) засоби: посилюється дія цих препаратів, може виникнути гіпоглікемічний ефект. Ознаки гіпоглікемії можуть бути замасковані. Така взаємодія більш імовірна при застосуванні неселективних бета-блокаторів.
- Засоби для анестезії: засоби для інгаляційного наркозу, похідні вуглеводню (хлороформ, циклопропан, галотан, метоксифлуран та ін.) підвищують ризик пригнічення функції міокарда та розвиток гіпотензивних реакцій. Дія недеполяризувальних блокаторів нервово-м’язової передачі під впливом бета-адреноблокаторів може посилюватись і подовжуватись. 
- Серцеві глікозиди (препарати наперстянки): можуть знижувати ЧСС, збільшують час атріовентрикулярної провідності.
- Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ): можуть послаблювати гіпотензивний ефект бісопрололу.
- Бета-симпатоміметики (ізопреналін, добутамін): застосування у комбінації з бісопрололом може призвести до зниження терапевтичного ефекту обох засобів.
- Симпатоміметики, які активують альфа- і бета-адренорецептори (наприклад адреналін, норадреналін): підвищують артеріальний тиск. Подібна взаємодія більш імовірна при застосуванні  неселективних бета-блокаторів.
- Антигіпертензивні засоби (наприклад трициклічні антидепресанти, барбітурати, фенотіазин): підвищують ризик артеріальної гіпотензії, посилюють гіпотензивний ефект.
Можливі комбінації.
-  Мефлохін: застосування у комбінації з бісопрололом підвищує ризик розвитку брадикардії.
-  Інгібітори МАО (за винятком інгібіторів МАО типу В): підвищують гіпотензивний ефект бета-блокаторів. Є ризик розвитку гіпертонічного кризу.
При сумісному застосуванні з похідними ерготаміну посилюється порушення периферичної перфузії.
При сумісному застосуванні з рифампіцином можливе незначне зниження періоду напіввиведення бісопрололу. Зазвичай немає необхідності у регулюванні дози.
Гідрохлоротіазид
Нерекомендовані комбінації
- Літій: через зниження елімінації літію одночасне застосування з препаратами літію призводить до потенціювання їх  кардіо- і нейротоксичності. Якщо не можна уникнути такої  комбінації, то необхідно, насамперед, забезпечити ретельний моніторинг рівня літію в сироватці крові з подальшою корекцією дози.
- Препарати, які можуть призвести до шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes і не відносяться до антиаритмічних засобів (астемізол, бепридил і еритроміцин, галофантрин, пентамідин, спарфлоксацин, терфенадин): шлуночкова тахікардія типу torsade de pointes (гіпокаліємія є чинником, так само як брадикардія і подовжений інтервал QT).
У разі гіпокаліємії необхідно використовувати препарати, які не спричиняють torsade de pointes.
Комбінації, які вимагають особливої уваги
- Нестероїдні протизапальні препарати (системні), високі дози саліцилатів: саліцилати та інші нестероїдні протизапальні засоби (індометацин) можуть знижувати антигіпертензивний і діуретичний ефекти препарату. Може потенціюватися токсичний вплив саліцилатів на ЦНС, якщо одночасно застосовувати високі дози саліцилатів. Одночасне застосування НПЗЗ у пацієнтів з гіповолемією може призвести до розвитку гострої ниркової недостатності. Після початку терапії необхідно проведення регідратації пацієнта і ретельний контроль функції нирок.
- Препарати, що знижують рівень калію: амфотерицин В (внутрішньовенно), глюкокортикоїди і мінералокортикоїди (системні), тетракосактид (косинтропін) та стимулювальні проносні: підвищення ризику гіпокаліємії (адитивний ефект). Необхідно проводити моніторинг рівня калію в крові і коригування дози при необхідності.
 - Карденоліди (дигіталісові глікозиди): гіпокаліємія призводить до збільшення токсичної дії дигіталісових глікозидів. Необхідно контролювати рівень калію в крові, а при необхідності і ЕКГ.
- Калійзберігаючі діуретики (амілорид, калію канреонат, спіронолактон, тріамтерен): слід бути обережними, не можна виключити розвитку гіпокаліємії. Особливо це стосується пацієнтів з порушенням функції нирок та/або які страждають діабетом. Необхідно ретельно контролювати рівень калію в крові, а також ЕКГ і переглянути лікування в разі необхідності.
- Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ): ризик раптового зниження артеріального тиску та/або гострої ниркової недостатності на початку терапії інгібіторами АПФ у пацієнтів з низьким рівнем натрію (особливо у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії). У кожному разі необхідно стежити за функцією нирок (контроль креатиніну сироватки крові) протягом перших кількох тижнів лікування інгібіторами АПФ.
- Антиаритмічні препарати, які можуть призвести до шлуночкової тахікардії типу torsade de pointes: антиаритмічні засоби класу IA (хінідин, гідрохінідин, дизопірамід), аміодарон, бретиліум, соталол (гіпокаліємія є чинником, так само як брадикардія і тривалий інтервал QT). Профілактика гіпокаліємії і, при необхідності, її коригування. Моніторинг інтервалу QT. У разі torsade de pointes забороняється використовувати антиаритмічні засоби (електростимуляцію серця).
 - Метформін: індукований метформіном молочно ‒ кислий ацидоз, спричинений  порушенням функції нирок у зв'язку з використанням діуретиків, особливо петлевих діуретиків. Не слід застосовувати метформін, якщо рівень креатиніну перевищує 15 мг/л (135 мкмоль/л) у чоловіків і 12 мг/л (110 мкмоль/л) у жінок.
- Йодоконтрастні речовини: у разі дегідратації, індукованої діуретиками, підвищується ризик розвитку гострої ниркової недостатності, особливо при використанні високих доз йодоконтрастних речовин. Необхідна регідратація пацієнта перед введенням контрастної речовини, що містить йод.
Комбінації, які повинні бути ретельно виважені
- Кальцій (солі): ризик гіперкальціємії у результаті зменшення виділення кальцію з сечею.
- Циклоспорин: ризик підвищення рівня креатиніну в сироватці крові без зміни рівня циркулюючого циклоспорину, навіть при відсутності зменшення рідини і натрію в організмі.
 
Особливості застосування.
Лікування стабільної хронічної серцевої недостатності із застосуванням бісопрололу слід розпочинати з фази титрування.
Пацієнтам з ішемічною хворобою серця лікування не слід припиняти раптово без крайньої необхідності, тому що це може призвести до транзиторного погіршення стану. Ініціювання та припинення лікування бісопрололом вимагає регулярного моніторингу.
На даний час немає достатнього терапевтичного досвіду лікування хронічної серцевої недостатності у пацієнтів із наступними захворюваннями і патологічними станами: цукровий діабет І типу, тяжкі порушення функцій нирок, тяжкі порушення функцій печінки, рестриктивна кардіоміопатія, вроджені вади серця, гемодинамічно значущі клапанні вади серця, інфаркт міокарда протягом останніх 3 місяців.
Препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам при таких станах:
- бронхоспазм (при бронхіальній астмі, обструктивних захворюваннях дихальних шляхів);
- цукровий діабет зі значними коливаннями рівня глюкози в крові; симптоми гіпоглікемії можуть бути приховані;
- сувора дієта;
- проведення десенсибілізаційної терапії. Як і інші β-блокатори, бісопролол може посилювати чутливість до алергенів та збільшувати важкість анафілактичних реакцій. У таких випадках лікування адреналіном не завжди дає позитивний терапевтичний ефект;
- атріовентрикулярна блокада I ступеня;
- стенокардія Принцметала;
- облітеруючі захворювання периферичних артерій (на початку терапії можливе посилення скарг);
- загальна анестезія.
Необхідно обов’язково попередити лікаря-анестезіолога про застосування блокаторів                         β-адренорецепторів. У пацієнтів, яким планується загальна анестезія, застосування               β-блокаторів знижує випадки аритмії та ішемії міокарда впродовж введення в наркоз, інтубації та післяопераційного періоду. Рекомендовано продовжувати застосування β-блокаторів під час периопераційного періоду. Анестезіолог повинен враховувати потенційну взаємодію з іншими ліками, яка може призвести до брадиаритмії, рефлекторної тахікардії та зниження можливостей рефлекторного механізму компенсації крововтрати. У разі відміни бісопрололу перед оперативними втручаннями дозу слід поступово зменшити та припинити застосування препарату за 48 годин до загальної анестезії.
Комбінації бісопрололу з антагоністами кальцію групи верапамілу або дилтіазему, з антиаритмічними препаратами І класу і з гіпотензивними засобами центральної дії не рекомендуються (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).
Незважаючи на те, що кардіоселективні β-блокатори (β1) мають менший вплив на функцію легень порівняно з неселективними β-блокаторами, слід уникати їх застосування, як і всіх                 β-блокаторів, при обструктивних захворюваннях дихальних шляхів, якщо немає вагомих причин для проведення терапії. У випадку необхідності препарат слід застосовувати з обережністю. У пацієнтів з обструктивними захворюваннями дихальних шляхів лікування бісопрололом слід розпочинати із найнижчої можливої дози та слід спостерігати за пацієнтами щодо виникнення нових симптомів (наприклад, задишка, непереносимість фізичних навантажень, кашель).
При бронхіальній астмі або інших хронічних обструктивних захворюваннях легень показана супутня терапія бронходилататорами. У деяких випадках на тлі прийому препарату пацієнти з бронхіальною астмою через підвищення резистентності дихальних шляхів можуть потребувати більш високих доз β2-симпатоміметиків.
Хворим на псоріаз (у т.ч. в анамнезі) β-блокатори (наприклад, бісопролол) призначати після ретельного співвідношення користь/ризик.
Пацієнтам із феохромоцитомою призначати бісопролол тільки після призначення терапії                 α-адреноблокаторами.
Симптоми тиреотоксикозу можуть бути замасковані на тлі застосування бісопрололу.
Повідомляли про випадки гострого холециститу  у пацієнтів із холелітіазом.
Препарат містить гідрохлоротіазид, що може давати позитивний результат у допінг-тесті.
Гідрохлоротіазид при тривалому прийомі  може спричинити порушення водно-електролітного балансу та загострення метаболічного алкалозу (див. розділ «Побічні реакції»).
Гіпокаліємія підвищує ризик тяжкої аритмії, зокрема потенційно летальної torsade de pointes. Ефективність тіазидів повністю проявляється лише за умови нормальної функції нирок. При наявності ураження нирок потрібний особливо ретельний догляд за хворими. Якщо погіршення функції нирок прогресує, слід припинити застосування діуретиків. Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію і загострення подагри у деяких пацієнтів.
При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалися поодинокі випадки реакцій фоточутливості. У разі виникнення таких реакцій рекомендується припинити застосування препарату. Якщо  лікування необхідно продовжувати, слід захищати  відкриті ділянки тіла  від сонячного або штучного УФ-випромінювання.
При тривалій терапії рекомендується регулярний контроль рівня електролітів у сироватці крові (особливо калію, натрію, кальцію), креатиніну та сечовини, ліпідів сироватки (холестерин і тригліцериди), сечової кислоти, глюкози крові. При лікуванні препаратом необхідно вживати достатню кількість рідини та їжі, багатої на калій (банани, овочі, горіхи) через підвищену втрату калію.
Підвищений ризик немеланомного раку шкіри (НМРШ) (базально-клітинна карцинома (БКК) і плоскоклітинний рак (ПКР) зі збільшенням кумулятивної дози гідрохлоротіазиду (ГХТ) спостерігався у двох епідеміологічних дослідженнях на основі даних Данського національного реєстру раку. Фотосенсибілізуючі дії ГХТ можуть виступати в якості можливого механізму для НМРШ.
Пацієнти, які приймають ГХТ, повинні бути поінформовані про ризик НМРШ, рекомендується регулярно перевіряти їх шкіру на наявність нових уражень і негайно повідомляти про будь-які підозрілі ураження шкіри. Можливі профілактичні заходи, такі як обмеження впливу сонячних променів і ультрафіолетових променів, а також у разі впливу, слід надати пацієнтам відповідний захист, щоб мінімізувати ризик розвитку раку шкіри. Підозрілі ураження шкіри мають бути досліджені, як потенційні, включаючи гістологічні дослідження біопсію. Використання ГХТ має бути переглянуто у пацієнтів, які мали попередній діагноз НМРШ (див. розділ «Побічні реакції»).
 
Застосування у період вагітності або годування груддю.  
Вагітність.
Бісопролол має фармакологічні властивості, які можуть спричинити шкідливий вплив на перебіг вагітності та/або розвиток плода/новонародженого. Як правило, β-адреноблокатори зменшують плацентарний кровотік, що може спричиняти затримку внутрішньоутробного розвитку, внутрішньоутробну загибель плода, мимовільний аборт або передчасні пологи. Можуть розвинутися побічні ефекти у плода та новонародженого (наприклад, гіпоглікемія, брадикардія). Якщо лікування β-блокаторами необхідне, бажано, щоб це був β1-селективний адреноблокатор.
У період вагітності препарат застосовувати тільки тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода. Необхідно контролювати матково-плацентарний кровотік та зростання плода. У разі шкідливого впливу на перебіг вагітності або плід слід розглянути можливість альтернативного лікування.
Після пологів новонароджений має знаходитися під ретельним наглядом. Симптоми гіпоглікемії та брадикардії можна очікувати впродовж перших 3 діб.
Період годування груддю.
Препарат протипоказаний у період годування груддю, оскільки встановлено, що гідрохлоротіазид проникає у грудне молоко, а також інгібує його продукцію.
 
Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами
В індивідуальних випадках на початку лікування та при зміні дози препарату рекомендовано утримуватись від керування автотранспортом та від потенційно небезпечних видів діяльності, що потребують підвищеної уваги і швидкості психомоторних реакцій, оскільки препарат може спричинити запаморочення. Така ж дія препарату посилюється при одночасному вживанні алкоголю.
 
Спосіб застосування та дози.
Призначати дорослим внутрішньо вранці під час або після їди. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи, запиваючи достатньою кількістю води.
Лікування слід починати поступово, з низьких доз, із наступним їх підвищенням. Рекомендована доза – 1 таблетка Комбісо 5 мг/6,25 мг.
Якщо при застосуванні препарату у наведеній дозі артеріальний тиск не знижується, дозу слід  збільшити до максимальної добової дози – 2 таблетки Комбісо 5 мг/6,25 мг або 1 таблетка Комбісо 10 мг/6,25 мг відповідно.
При наявності порушень функції печінки і нирок виведення препарату знижується,  тому для таких пацієнтів доза не повинна перевищувати 5 мг бісопрололу та 6,25 мг гідрохлоротіазиду
(1 таблетка Комбісо 5 мг/6,25 мг).
Тривалість лікування залежить від тяжкості захворювання та індивідуальної чутливості хворого.
Після тривалого застосування препарату Комбісо прийом слід припиняти поступово, тобто протягом 7‒10 днів, особливо пацієнтам, хворим на ішемічну хворобу серця, оскільки раптова відміна терапії може призвести до тяжкого стану пацієнта.
Максимальна рекомендована доза бісопрололу фумарату становить 10 мг 1 раз на добу.
Під час періоду титрування необхідний ретельний нагляд за показниками життєдіяльності (артеріальний тиск, частота серцевих скорочень) і симптомами прогресування серцевої недостатності. Симптоми можуть розвиватися з першого дня після початку лікування.
Модифікація лікування.
Якщо максимальна рекомендована доза погано переноситься, можливе поступове зниження дози. Якщо під час періоду титрування або після неї спостерігається погіршення серцевої недостатності, розвивається артеріальна гіпотензія або брадикардія, рекомендується відкоригувати дозування препарату, що може потребувати тимчасового зниження дозування бісопрололу або призупинення лікування. Після стабілізації стану пацієнта завжди слід розглядати можливість повторної ініціації лікування бісопрололом.
Курс лікування стабільної хронічної серцевої недостатності бісопрололом є тривалим.
Не слід припиняти лікування раптово та змінювати рекомендоване дозування без консультації з лікарем, оскільки це може призвести до погіршення стану пацієнта. У разі необхідності лікування препаратом слід завершувати повільно, поступово знижуючи дозу.
Пацієнти з порушеннями функцій печінки або нирок.
Немає даних щодо фармакокінетики бісопрололу у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю одночасно з порушеннями функцій печінки або нирок, тому збільшувати дозу необхідно з особливою обережністю.
Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.
 
Діти.
Досвіду застосування препарату дітям немає, тому його не слід застосовувати дітям (віком до 18 років).
 
Передозування.
Симптоми: артеріальна гіпотензія, брадикардія, серцева недостатність, гіпоглікемія, кардіогенний шок, тахікардія, аритмія, задишка, бронхоспазм, судоми, головний біль, слабкість, запаморочення,  втрата свідомості, сплутаність свідомості, колапс, втомлюваність, паралітичний ілеус, блювання, метеоризм, запор, втрата рідини і електролітів, спрага, міалгія, міоспазм, гостра ниркова недостатність, міастенія, парестезія, парез, апатія.
Лікування: промивання шлунка, застосування сорбентів. Терапія симптоматична.
При брадикардії або артеріальній гіпотензії можна застосовувати антидоти: атропін: 0,5 ‒ 2 мг внутрішньовенно  болюсно;  глюкагон:  спочатку 1 ‒ 10 мг/год  внутрішньовенно,  потім  2 ‒ 2,5 мг за годину у вигляді безперервної інфузії; симпатоміметики залежно від маси тіла та ефекту: дофамін, добутамін, ізопреналін, орципреналін і адреналін. У випадку брадикардії, що не піддається лікуванню, слід застосувати тимчасовий водій ритму (пейсмейкер).
При бронхоспазмі застосовувати бета2-адреноміметики або амінофілін.
При виникненні генералізованих судомних нападів рекомендується повільне внутрішньовенне введення діазепаму.
При судинній недостатності, виникненні гіповолемії, гіпокаліємії слід вжити необхідних терапевтичних заходів.
 
Побічні реакції.
Побічні реакції, що виникають при застосуванні препарату, систематизовано за класами органів і систем.
З боку серцево-судинної системи: брадикардія (у пацієнтів із хронічною серцевою недостатністю), ознаки погіршення вже існуючої серцевої недостатності, відчуття холоду у кінцівках або оніміння кінцівок; порушення атріовентрикулярної провідності, особливо у пацієнтів із серцевою недостатністю; посилене серцебиття, аритмія, серцева недостатність з периферичним набряком та/або задишкою при перевантаженні, ортостатична гіпотензія; на  початку лікування можливі напади стенокардії (біль у грудях); можливе різке зниження артеріального тиску; тремор; погіршання перебігу хвороби Рейно, тахікардія. 
З боку дихальної системи: бронхоспазм (особливо у пацієнтів з бронхіальною астмою або з обструктивними захворюваннями бронхів в анамнезі), синкопе, задишка; респіраторний      дистрес-синдром, включаючи пневмонію та набряк легень; алергічний риніт.
З боку органів зору: порушення зору;  зменшення сльозовиділення (зниження секреції слізних залоз, що необхідно враховувати пацієнтам, які користуються контактними лінзами); ксантопсія, кон’юнктивіт.
З боку крові та лімфатичної системи: лейкопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія, апластична анемія, нейтропенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку.
З боку репродуктивної системи: порушення потенції.
З боку сечовидільної системи: порушення функції нирок, інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.
З боку шкіри та підшкірної клітковини: алергічні реакції (свербіж, почервоніння, екзантема, кропив’янка, пурпура, висипання, фотосенсибілізація); при лікуванні β-блокаторами може спостерігатися погіршення стану хворих на псоріаз у вигляді псоріатичного висипу, алопеція, некротичний васкуліт, синдром Стівенса ‒ Джонсона, мультиформна еритема, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, шкірні вовчакоподібні реакції.
З боку травної системи: нудота, блювання, діарея, запор; втрата апетиту, біль у животі,  посилення спраги, стоматит, глосит, сіаладеніт,  підвищення активності амілази; гострий панкреатит.
З боку метаболізму: підвищення активності сироваткових трансаміназ, гепатит, порушення толерантності до глюкози, розвиток латентного цукрового діабету або його загострення, гіпоглікемія, підвищення рівнів сироваткових ліпідів (холестерин, тригліцериди), порушення водно-електролітного балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія, гіпомагніємія, гіпохлоремія, гіперкальціємія), гіперглікемія і глюкозурія, гіперурикемія, метаболічний алкалоз, загострення подагри.
З боку кістково-м’язової системи: міастенія, міалгія; судоми; артропатія з моно- і поліартритом.
З боку нервової  системи: на початку лікування можливі втомлюваність, виснаження, головний біль, запаморочення; порушення сну, синкопе, сонливість, зміна настрою, апатія, судоми, загальмованість, дратівливість, тривожність, парестезії.
З боку психіки: депресія; галюцинації, нічні жахи; сплутаність свідомості, діафорез, емоційна лабільність, тимчасова втрата свідомості.
З боку печінки та жовчовивідних шляхів: порушення функції печінки, підвищення рівня окремих лабораторних показників (підвищення рівня тригліцеридів у крові, незначне або помірне збільшення печінкових ферментів у плазмі крові АЛТ, АСТ), жовтяниця, гепатит, гострий холецистит, печінкова енцефалопатія або печінкова кома.
З боку нирок та сечовивідних шляхів: оборотне  підвищення рівня креатинину і сечовини у сироватці крові, порушення функції нирок, ниркова недостатність.
З боку органів слуху: порушення слуху, вертиго.
Інші: були повідомлення про раптовий набряк легень, який супроводжувався шоком, анафілактичні реакції, сухість у роті, гострий інтерстиціальний нефрит, васкуліт, шум у вухах, збільшення маси тіла, випадання волосся.
Опис обраних побічних реакцій
Немеланомний рак шкіри: на основі наявних даних епідеміологічних досліджень спостерігається кумулятивний дозозалежний зв’язок між гідрохлоротіазидом та НМРШ (див. розділи «Фармакологічні властивості/Імунологічні властивості» та «Особливості застосування»).
 
Термін придатності. 3 роки.
 
Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці у недоступному для дітей місці при температурі не вище
25 °С.
 
Упаковка.
По 10 таблеток у блістері. По 3 або по 10 блістерів у картонній коробці.
 
Категорія відпуску.  За  рецептом.
 
Виробник.
ПРО.МЕД.ЦС Прага а.с. / PRO.MED.CS Prahа a.s.
 
Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності
Телчска 377/1, Міхле, Прага 4, 140 00, Чеська Республіка/
Telсska 377/1, Michle, Praha 4, 140 00, Czech Republic
БИСОПРОЛОЛ+ГИДРОХЛОРОТИАЗИД
Искать отдельно: БИСОПРОЛОЛ, ГИДРОХЛОРОТИАЗИД

Нажмите на одно или несколько действующих веществ для поиска аналогов по составу.

Аналоги - препараты, имеющие то же международное непатентованое наименование.
В аптеке бывают лекарства-аналоги.
Альго-Фарм поможем Вам ознакомится с информацией и подобрать лекарства, если препарат проходит перерегистрацию или снят с производства.
Дорогостоящий препарат иногда можно заменить более дешевым аналогом.
Для замены препарата на аналог обязательно проконсультируйтесь с врачем или провизором.
Можно найти, отсортировать препараты низких цен. Могут отличаться дозы действующих веществ.

Отзывы аптеки

 
Список отзывов пуст
Добавить отзыв
Черкассы, Днепр, Винница, Ровно, Чернигов, Львов