ЭПАЙДРА р-р д/ин. 100 ЕД/мл шприц-ручка СолоСтар 3 мл №1

 

                                               

діюча  речовина: інсулін глюлізин;

1 мл розчину містить інсуліну глюлізину (продукту рекомбінантної ДНК-технології із застосуванням  Escherichia coli)  100 одиниць, що еквівалентно 3,49 мг;

1 флакон містить 10 мл розчину для ін’єкцій, що еквівалентно 1000 Од. інсуліну глюлізину;

допоміжні речовини: м-крезол,  трометамін,  натрію хлорид,  полісорбат  20,  натрію

гідроксид,  кислота  хлористоводнева  концентрована,  вода  для  ін`єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозорий безбарвний водний розчин.

 

Фармакотерапевтична група. Протидіабетичні засоби. Інсуліни та аналоги швидкої дії.

Код АТХ А10А В06.

 

Фармакодинаміка. Інсулін глюлізин є рекомбінантним аналогом інсуліну людини, що за своєю силою дії подібний до інсуліну людини. Інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини.

Основна дія інсулінів та їх аналогів, включаючи інсулін глюлізин, спрямована на регулювання метаболізму глюкози. Інсуліни знижують рівень вмісту глюкози у крові шляхом стимуляції периферійної утилізації глюкози, особливо у скелетних м’язах і жировій тканині, та пригнічення синтезу глюкози у печінці. Інсулін запобігає ліполізу в адипоцитах, протеолізу та посилює синтез протеїну.

Дослідження за участю здорових добровольців і хворих на цукровий діабет продемонстрували, що при підшкірному введенні інсулін глюлізин діє швидше та має меншу тривалість дії, ніж звичайний інсулін людини. Якщо інсулін глюлізин застосовується у вигляді ін’єкції підшкірно, зниження рівня глюкози у крові починається протягом                     10-20 хвилин. При застосуванні підшкірно інсуліну  глюлізину  та  звичайного  інсуліну  людини  у  дозі  0,15 Од/кг у різний час відносно 15-хвилинного стандартного прийому їжі було встановлено, що при введенні інсуліну глюлізину за умови введення за 2 хвилини до прийому їжі спостерігається постпрандіальний глікемічний контроль, подібний до такого при введенні звичайного інсуліну людини, що застосовувався за 30 хвилин до прийму їжі. При порівнянні гіпоглікемичних ефектів інсуліну глюлізину та звичайного інсуліну людини  при введені за 2 хвилини до прийому їжі  інсулін глюлізин забезпечував кращий постпрандіальний контроль, ніж звичайний інсулін людини. Застосування інсуліну глюлізину через 15 хвилин після початку прийому їжі забезпечує глікемічний контроль, подібний до такого при застосуванні звичайного інсуліну людини, що введений за 2 хвилини до початку прийому їжі.

Інсулін глюлізин зберігає свої швидкодіючі властивості у рпзі застосування пацієнтам з ожирінням. Час до досягнення 20 % загальної AUC та показник AUC (0-2 години), що є показниками ранньої дії інсулінів щодо зниження рівня глюкози, дорівнювали відповідно   114 хв. і 427 мг/кг для інсуліну глюлізину, 121 хв. і 354 мг/кг для інсуліну ліспро,                 150 хв. і 197 мг/кг для звичайного інсуліну людини.

У ході контрольованих клінічних досліджень за участю дорослих пацієнтів інсулін глюлізин не продемонстрував різниці у безпеці та ефективності в підгрупах, що відрізнялися за расою та статтю.

Більш швидка абсорбція інсуліну глюлізину забезпечується заміною амінокислоти аспарагіну у позиції В3 інсуліну людини лізином і лізину у позиції В29 глютаміновою кислотою.

Фармакокінетичні профілі у здорових добровольців і хворих на цукровий діабет (І або
ІІ  типу) продемонстрували, що рівень абсорбції інсуліну глюлізину був у два рази вищий, а максимальна концентрація, приблизно у два рази вища порівняно з таким у звичайного інсуліну людини.

У хворих на цукровий діабет І  типу після підшкірної ін’єкції у дозі 0,15 Од/кг показники Т_макс для інсуліну глюлізину дорівнювали 55 хв. і С_макс був 82 ± 1,3 µОд/мл порівняно з Т_макс , 82 хв. і С_макс 46 ± 1,3 µОд/мл для звичайного інсуліну людини. Середній час наявності в організмі інсуліну глюлізину був коротшим (98 хв.), ніж звичайного інсуліну людини           (161 хв.).

У хворих на цукровий діабет ІІ  типу після підшкірного застосування інсуліну глюлізину у дозі 0,2 Од/кг  С_макс становить 91µОд/мл з інтервалом вірогідності від 78 до 104 µОд/мл.

При підшкірній ін’єкції інсуліну глюлізину у черевну стінку, стегно або дельтоподібний м’яз абсорбція препарату є більш швидкою при застосуванні в ділянку стінки живота, ніж у стегно. Абсорбція у місці ін’єкції в ділянці дельтоподібного м’яза була середньою між вищезазначеними показниками. Абсолютна біодоступність (70 %) інсуліну глюлізину була подібною у вищезазначених місцях ін’єкцій та мала низьку індивідуальну варіативність (11 % CV). Внутрішньовенне болюсне застосування інсуліну глюлізину було причиною більшого системного впливу порівняно з такими при  підшкірній ін’єкції, причому значення С_max було приблизно в 40 разів більшим.

Розподіл і виведення інсуліну глюлізину і звичайного людського інсуліну після внутрішньовенного введення  є подібним, при цьому об’єми розподілу становлять 13 л і 22 л, а  періоди напіввиведення – 13 хв і 18 хв відповідно.

Після підшкірного застосування інсулін глюлізин виводиться швидше, ніж звичайний інсулін людини, з середньою тривалістю періодів напіввиведення 42 хв для інсуліну глюлізину порівняно з 86 хв для звичайного інсуліну. При аналізі перехресного дослідження інсуліну глюлізину за участю здорових добровольців або хворих на цукровий діабет
І  або ІІ  типу  середня тривалість періоду напіввиведення була від 37 до 75 хвилин (інтервал вірогідності).

Інсулін глюлізин, як і людський інсулін, погано зв’язується з білками плазми крові.

При порушенні функції нирок потреба в інсуліні може знижуватись, однак здатність інсуліну глюлізину швидко діяти зберігається.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не досліджувались у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Стосовно пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, існує дуже обмежена база даних щодо фармакокінетики препарату.

Фармакокінетичні та фармакодинамічні властивості інсуліну глюлізину у дітей (7-11 років) і підлітків (12-16 років), хворих на цукровий діабет І типу, такі: інсулін глюлізин швидко засвоюється у хворих обох вікових груп і має такі ж показники Т_макс та С_макс, як і у дорослих. Введення інсуліну глюлізину безпосередньо перед прийомом їжі дітям та підліткам забезпечує кращий постпрандіальний глікемічний контроль порівняно зі звичайним інсуліном людини, як і у дорослих хворих. Відхилення рівня глюкози (AUC) становить         641 мг/год/дл для інсуліну глюлізину та 801 мг/год/дл    для звичайного інсуліну людини.

Доклінічні дані не вказують на наявність токсичності (крім тієї, що пов’язана з гіпоглікемією), яка б відрізнялася від показників звичайного інсуліну людини або була клінічно значущою для людей.

 

Показання.
Цукровий діабет, коли необхідне застосування інсуліну дорослим, підліткам і дітям віком від 6 років і старше.

 

Протипоказання.
Гіперчутливість до інсуліну глюлізину або будь-якого компонента препарату. Гіпоглікемія.

 

Дослідження щодо типів фармакокінетичних взаємодій не проводилися. З огляду на емпіричні знання стосовно інших подібних лікарських засобів, прояв клінічно релевантних фармакокінетичних взаємодій є малоймовірним.

На метаболізм глюкози впливає цілий ряд речовин і лікарських препаратів. Отже, це може потребувати регулювання дози інсуліну глюлізину та особливо ретельного нагляду за хворим.

До речовин, що можуть посилити глюкозознижувальну активність та збільшити сприйнятливість до гіпоглікемії, належать пероральні антидіабетичні засоби, інгібітори ангіотензинперетворювалього ферменту, дизопірамід, фібрати, флуоксетин, інгібітори моноаміноксидази, пентоксифілін, пропоксифен, саліцилати та сульфаніламідні антибіотики.

Речовини, що можуть призвести до зростання рівня глюкози у крові: кортикостероїди, даназол, діазоксид, діуретики, глюкагон, ізоніазид, похідні фенотіазину, соматропін, симпатоміметичні агенти (такі як, епінефрин [адреналін], сальбутамол, тербуталін), тиреоїдні гормони, естрогени, прогестини (наприклад, у складі пероральних контрацептивів), інгібітори протеїнази та атипічні антипсихотичні лікарські засоби (зокрема, оланзапін і клозапін).

Бета-блокатори, клонідин, солі літію або алкоголь можуть призвести як до підвищення, так і до зниження властивості інсуліну зменшувати рівень глюкози у крові. Пентамідин може спричинювати розвиток гіпоглікемії, що іноді супроводжується гіперглікемією.

Крім того, під впливом симпатолітичних лікарських засобів, таких як клонідин, гуанетидин, резерпін, і бета-блокаторів ознаки адренергічного зворотного регулювання можуть бути ослаблені або навіть відсутні.

 

Перехід пацієнта на застосування нового типу або іншої торгової марки препарату інсуліну повинно відбуватися під ретельним наглядом лікаря. Зміни сили дії, торгової марки (виробника), типу препарату (звичайний, НПХ [нейтральний протамін Хагедорна], ленте, тривалої дії тощо), походження (тваринний, людський, аналог людського інсуліну) та/або методу виробництва можуть обумовлювати виникнення потреби у зміні дози. Також може виникати необхідність у внесенні змін до схеми супутнього застосування пероральних протидіабетичних препаратів.

Застосування невідповідних доз або припинення лікування, особливо у хворих на інсулінозалежний діабет, може призвести до розвитку гіперглікемії та діабетичного кетоацидозу – станів, що є потенційно летальними.

Час розвитку гіпоглікемії залежить від профілю дії використовуваних інсулінів і, таким чином, може змінюватися після зміни схеми лікування.

Умови, які можуть зробити ранні попереджувальні симптоми гіпоглікемії нетиповими або менш вираженими, включають значну тривалість захворювання на діабет, інтенсивну інсулінотерапію, діабетичну нейропатію, застосування лікарських препаратів, таких як бета-блокатори, або перехід з інсуліну тваринного походження на інсулін людини.

Потреба у корекції дози також може виникнути, якщо пацієнти збільшують свою фізичну активність або змінюють свій звичайний раціон харчування. Фізичні навантаження одразу після прийому їжі можуть підвищувати ризик розвитку гіпоглікемії.

Гіпоглікемія після введення швидкодіючих аналогів інсуліну може виникати раніше, ніж при застосуванні розчинного інсуліну людини.

Якщо не надати пацієнту відповідної допомоги, гіпоглікемічні або гіперглікемічні реакції можуть призвести до втрати свідомості, коми або летального наслідку.

Потреба в інсуліні може змінюватися при наявності іншої хвороби або емоційних порушень.

Надходили повідомлення про помилкове введення препаратів, коли замість інсуліну глюлізину випадково вводилися інші інсуліни, зокрема інсуліни тривалої дії. Перед кожною ін’єкцією слід перевіряти інформацію на етикетці препарату, щоб уникнути помилкового введення замість інсуліну глюлізину інших інсулінів.

 

Несправність інсулінового насоса чи системи для інфузійного введення або неправильне поводження з ними може призводити до швидкого розвитку гіперглікемії, кетозу або діабетичного кетоацидозу. У таких випадках необхідне швидке визначення та усунення причини гіперглікемії, кетозу або діабетичного кетоацидозу. 

Повідомлялося про випадки розвитку діабетичного кетоацидозу при введенні препарату Епайдра^® шляхом безперервної підшкірної інфузії інсуліну за допомогою насосних систем. Більшість із цих випадків була пов'язана з неправильним поводженням з насосними системами або з їхніми несправностями.

Може бути потрібне тимчасове введення препарату Епайдра^® шляхом підшкірних ін'єкцій. Пацієнтів, які отримують інсулінотерапію шляхом безперервної підшкірної інфузії інсуліну за допомогою насосних систем, необхідно навчити вводити інсулін за допомогою ін'єкцій. Такі пацієнти повинні мати напоготові інший засіб введення інсуліну на випадок несправності насосної системи (див. розділи «Особливості застосування » і «Побічні реакції»).

Одна доза цього лікарського засобу містить менше ніж 1 ммоль (23 мг) натрію, тобто він практично не містить натрію.

Епайдра^® містить м-крезол, який може спричинити алергічні реакції.

Повідомлялося про випадки серцевої недостатності при застосуванні піоглітазону в поєднанні з інсуліном, особливо в пацієнтів, які мають фактори ризику розвитку серцевої недостатності. Це потрібно враховувати при розгляді можливості проведення лікування комбінацією піоглітазону і препарату Епайдра^®. При застосуванні цієї комбінації за пацієнтами потрібно спостерігати щодо появи ознак і симптомів серцевої недостатності, збільшення маси тіла і появи набряків.

При будь-якому погіршенні кардіологічних симптомів застосування піоглітазону потрібно припинити.

 

Дані щодо застосування інсуліну глюлізину вагітним жінкам відсутні або обмежені (менше ніж 300 результатів вагітності).

В ході досліджень впливу на репродуктивну функцію, проведених на тваринах, не було виявлено жодних відмінностей між застосуванням інсуліну глюлізину та інсуліну людини стосовно впливу на вагітність, розвиток ембріона/плода, пологи або постнатальний розвиток (див. розділ «Фармакологічні властивості»).

Вагітним жінкам цей препарат слід застосовувати з обережністю. Необхідно ретельно контролювати рівень глюкози.

Пацієнтам з діагностованим або гестаційним цукровим діабетом у період вагітності слід підтримувати належний метаболічний контроль. Потреба організму в інсуліні може зменшуватися в першому триместрі вагітності та, як правило, збільшується в період другого та третього триместрів. Одразу після пологів потреба організму в інсуліні швидко зменшується.

Невідомо, чи екскретується інсулін глюлізин у грудне молоко людини, проте звичайно інсулін не проникає до грудного молока та не абсорбується після перорального прийому.

Жінкам, які годують груддю, може бути необхідно скоригувати дозу інсуліну та раціон харчування.

В ході досліджень впливу інсулінy глюлізинy на репродуктивну функцію, проведених на тваринах, не було виявлено жодних небажаних впливів на фертильність.

 

Здатність пацієнта концентрувати увагу та його реакція можуть порушуватись унаслідок розвитку гіпоглікемії або гіперглікемії або, наприклад, у результаті порушення зору. Це може становити ризик у ситуаціях, коли наявність таких симптомів є особливо важливою (зокрема, під час керування автомобілем або механізмами).

Пацієнтам слід рекомендувати бути обережними та запобігати розвитку гіпоглікемії під час керування транспортом. Це особливо важливо для тих, хто недостатньо поінформований або зовсім не поінформований щодо симптомів-провісників гіпоглікемії, і для тих хворих, у кого часто виникають епізоди гіпоглікемій. За цих обставин слід розглянути доцільність керування транспортом.

 

Сила дії цього препарату виражається в одиницях. Ці одиниці використовуються виключно для препарату Епайдра^Ò і відрізняються від МО чи одиниць, у яких виражається сила дії інших аналогів інсуліну.

Препарат Епайдра можна застосовувати у режимах інсулінотерапії, що включають інсулін середньої або довготривалої дії, або аналог базального інсуліну, та можна застосовувати одночасно з пероральними протидіабетичними засобами.

Дозу препарату Епайдра підбирають та регулюють індивідуально.

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину в цілому зберігаються у пацієнтів з порушенням функції нирок. Однак у разі порушення функції нирок потреба в інсуліні може знижуватися (див. розділ «Фармакокінетика»).

Фармакокінетичні властивості інсуліну глюлізину не вивчались у пацієнтів зі зниженою функцією печінки. У пацієнтів з порушенням функції печінки потреба в інсуліні може бути меншою через зниження глюконеогенезу та здатності інсуліну метаболізуватися.

Наявні дані з фармакокінетики інсуліну у пацієнтів літнього віку, хворих на цукровий діабет, є недостатніми. Погіршення функції нирок може призвести до зменшення потреби в інсуліні.

Не існує достовірної клінічної інформації щодо застосування препарату Епайдра у дітей віком до 6 років.

 

Препарат Епайдра слід вводити шляхом підшкірної ін’єкції незадовго (за 0‑15 хвилин) до чи одразу після прийому їжі або шляхом постійної підшкірної інфузії за допомогою інсулінового насоса.

Препарат Епайдра потрібно вводити підшкірно в ділянку передньої стінки живота, стегна чи дельтоподібного м’яза або шляхом безперервної інфузії під шкіру передньої стінки живота. Місця для ін’єкцій або інфузій у зоні ін’єкції (передня стінка живота, стегно або дельтоподібний м’яз) слід по черзі змінювати. Ступінь абсорбції і, ймовірно, початок та термін дії можуть залежати від певного місця ін’єкції, техніки її виконання та інших змінних показників.  Підшкірна ін’єкція у передню стінку живота забезпечує дещо швидшу абсорбцію, ніж введення препарату в  інші місця для ін’єкцій.

Слід дотримуватися обережності, щоб виключити введення препарату безпосередньо у кровоносну судину. Після введення препарату не слід масажувати місце ін’єкції.

Пацієнтів слід навчати дотримуватись правильної процедури виконання ін’єкцій.

 

Препарат Епайдра, який вводиться у вигляді підшкірної ін’єкції, забороняється змішувати з будь-якими іншими лікарськими засобами, окрім людського інсуліну НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна). При змішуванні з НПХ (нейтральним протаміном Хагердона) інсуліном людини спочатку слід набрати у шприц препарат Епайдра. Ін’єкцію потрібно робити одразу ж після змішування, оскільки належних даних стосовно стабільності сумішей, приготовлених задовго до введення, немає.

 

Препарат Епайдра можна застосовувати для безперервної підшкірної інфузії інсуліну (CSII) через насосні системи, призначені для проведення інфузії інсуліну та укомплектовані відповідними катетерами та резервуарами. Пацієнтів, які користуються CSII, потрібно ретельно проінструктувати щодо застосування насосних систем.

 

Систему інфузійного введення та резервуар, які використовуються для введення препарату Епайдра, потрібно заміняти принаймні кожні 48 годин із дотриманням правил асептики. Ці інструкції можуть відрізнятися від загальних інструкцій з використання насосних систем. Важливо, щоб при застосуванні препарату Епайдра пацієнти дотримувалися специфічних інструкцій щодо цього препарату. Недотримання специфічних інструкцій щодо препарату Епайдра може призвести до серйозних небажаних явищ.

При підшкірному введенні за допомогою інсулінового інфузійного насоса препарат Епайдра забороняється змішувати з розчинниками або будь-яким іншим інсуліном.

Пацієнти, які застосовують препарат Епайдра за допомогою CSII, повинні додатково мати інший засіб введення інсуліну на випадок несправності насосної системи (див. розділи «Особливості застосування » і «Побічні реакції»).

 

Діти.  Даних  щодо клінічного застосування  препарату  Епайдра^®  дітям  віком до  6 років недостатньо.

 

Гіпоглікемія може виникати як наслідок надмірної дії інсуліну відносно до об’єму прийнятої їжі та витрат енергії.

Специфічні дані щодо передозування інсуліну глюлізину відсутні. Проте гіпоглікемія може розвинутися поступово.

Помірні гіпоглікемічні епізоди можуть лікуватися шляхом перорального застосування глюкози або цукру. Таким чином, хворому на цукровий діабет рекомендується постійно мати при собі кілька шматочків цукру, цукерок, печива або фруктового соку з цукром. Цукрозамінники не можна використовувати для лікування гіпоглікемічних станів.

Тяжкі гіпоглікемічні епізоди, при яких пацієнт втрачає свідомість, можна усувати шляхом введення глюкагону (0,5-1 мг) внутрішньом’язово або підшкірно, що може зробити відповідним чином проінструктована особа, або шляхом внутрішньовенного введення глюкози, що має виконати медичний працівник. Глюкоза вводиться внутрішньовенно також у разі, якщо стан пацієнта не покращується протягом 10 або 15 хвилин після введення глюкагону.

Коли хворий опритомніє, рекомендується застосувати вуглеводи перорально з метою запобігання рецидиву гіпоглікемії.

Після ін’єкції глюкагону пацієнта слід обстежити у лікарні для виявлення причини виникнення тяжкої гіпоглікемії та запобігання виникненню подібних нападів.

 

Найпоширенішою побічною дією інсулінотерапії є гіпоглікемія, що виникає як наслідок застосування значно більшої дози інсуліну, ніж це потрібно.

Відповідні побічні реакції, продемонстровані під час проведення клінічних досліджень, наводяться нижче за класами систем органів та  у порядку зменшення частоти виникнення: дуже часто (≥ 1/10); часто (≥ 1/100 - < 1/10); нечасто (≥ 1/1 000 - < 1/100); рідко (≥ 1/10 000 - < 1/1 000); дуже рідко (< 1/10 000), частота невідома (не можна розрахувати за наявними даними).

 У кожній з груп побічні явища представлені у порядку зменшення ступеня їх серйозності.

 

⁽¹⁾ Більшість з цих випадків була пов'язана із неправильним поводженням із насосною системою або її несправностями при застосуванні препарату Епайдра^Ò за допомогою CSII.

 

Симптоми гіпоглікемії, як правило, виникають раптово. Вони включають холодний піт, холодну бліду шкіру, втомлюваність, нервозність або тремор, відчуття неспокою, незвичну втомлюваність або слабкість, збентеження, порушення концентрації уваги, сонливість, сильне відчуття голоду, порушення зору, головний біль, нудоту та сильне серцебиття. Гіпоглікемія може досягти значного ступеня і призвести до втрати свідомості та/або судом і спричинити тимчасове або постійне порушення функції мозку або навіть стати причиною летального наслідку.

Повідомлялося про випадки розвитку гіперглікемії при застосуванні препарату Епайдра за допомогою CSII (див. розділ «Особливості застосування»), які призводили до виникнення діабетичного кетоацидозу (ДКА); більшість з цих випадків була пов'язана із неправильним поводженням із насосною системою або її несправностями. Пацієнт повинен завжди дотримуватися специфічних інструкцій із введення препарату Епайдра та обов'язково мати напоготові інший засіб введення інсуліну на випадок несправності насосної системи.

Місцеві реакції гіперчутливості (почервоніння, набряк і свербіж у місці ін’єкції) можливі під час лікування із застосуванням інсуліну. Такі реакції, як правило, є минущими та зазвичай зникають у разі продовження лікування.

Ліподистрофія може виникати у місці ін’єкції як наслідок недотримання порядку зміни місця ін’єкції.

Cистемні реакції гіперчутливості можуть включати  кропив’янку, стиснення у грудях, задишку, алергічний дерматит і свербіж. Тяжкі випадки включають генералізовану алергічну реакцію разом з анафілактичною реакцією, що може загрожувати життю.

 

 

Термін придатності.  2 роки. 

 

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Зберігати у холодильнику при температурі від +2ºС  до +8ºС  в оригінальній  упаковці для захисту від дії світла. Не заморожувати.  Запобігати контакту зі стінками холодильника або накопичувачами холоду.

Відкриті флакони необхідно використати протягом 4 тижнів.  Під час використання зберігати при температурі не вище +25°С  подалі від джерел прямого тепла та прямого світла.  Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії світла. Рекомендується зазначати на етикетці дату першого використання флакона.

 

Препарат Епайдра не слід змішувати з іншими препаратами, відмінними за складом від НПХ (нейтрального протаміну Хагедорна) інсуліну людини.

При підшкірному введенні за допомогою інсулінового інфузійного насосу препарат Епайдра забороняється змішувати з іншими лікарськими засобами.

 

Упаковка. № 1: по 10 мл у флаконі; по 1 флакону в картонній коробці.

 

Категорія відпуску. За рецептом.

 

Виробник. Санофі-Авентіс Дойчланд ГмбХ, Німеччина/ Sanofi-Aventis Deutschland GmbH, Germany.

 

Місцезнаходження виробника та його адреса місця провадження діяльності.

Брюнінгштрассе 50 Н600, H500, H590 65926 Франкфурт-на-Майні, Німеччина/  Bruningstrasse 50 Н600, H500, H590 65926 Frankfurt am Main, Germany.

 

Заявник. ТОВ «Санофі-Авентіс Україна», Україна/ Sanofi-Aventis Ukraine LLC, Ukraine.