ИБАНДРОНОВАЯ КИСЛОТА-ФАРМЕКС раствор для инъекций 1 мг/мл шприц 3 мл, в комплекте с иглой №1

 

діюча  речовина: ibandronic acid;

1 мл розчину містить ібандронової кислоти (у формі ібандронату натрію моногідрату) 1 мг;

допоміжні речовини: натрію хлорид; оцтова кислота льодяна; натрію ацетат тригідрат; вода для ін’єкцій.

 

Лікарська форма. Розчин для ін’єкцій.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

 

Засоби, що впливають на структуру та мінералізацію кісток. Бісфосфонати.

Код АТХ М05В А06.

 

Ібандронова кислота – високоактивний азотовмісний бісфосфонат, який селективно діє на кісткову тканину і специфічно пригнічує активність остеокластів та не має прямого впливу на формування кісткової тканини. Препарат не впливає на процес поповнення пулу остеокластів. У жінок у період менопаузи знижує підвищену швидкість оновлення кісткової тканини до рівня пременопаузи, що призводить до прогресивного збільшення кісткової маси і зниження частоти переломів.

Ібандронова кислота пригнічує кісткову резорбцію. Іn vivo ібандронова кислота попереджає кісткову деструкцію, спричинену експериментально блокадою функції статевих залоз, ретиноїдами, пухлинами та екстрактами пухлин. У молодих (швидко зростаючих) щурів також спостерігалася резорбція кісток, що призводило до збільшення нормальної кісткової маси у порівнянні з тваринами, які не отримували лікування.

Тваринні моделі підтверджують, що ібандронова кислота є високо потужним інгібітором активності остеокластів. У щурів, що ростуть, не спостерігалося ознак порушення мінералізації навіть при застосуванні доз, що перевищують більше ніж у 5000 разів дозу, яка необхідна для лікування остеопорозу.

Щоденне довготривале застосування і періодичне застосування (через тривалі інтервали) протягом тривалого часу у мавп асоціювалося з утворенням нової кістки нормальної якості зі збереженням або підвищеною механічною силою навіть при застосуванні в токсичному діапазоні. Ефективність щоденного і періодичного введення ібандронової кислоти з інтервалом між дозами 9-10 тижнів була підтверджена в клінічних дослідженнях за участю людей, у ході яких ібандронова кислота продемонструвала ефективність щодо попередження виникнення переломів.

В тваринних моделях ібандронова кислота призводить до біохімічних змін, що свідчать про дозозалежне пригнічення резорбції кісткової тканини, включаючи зниження рівня біохімічних маркерів деградації кісткового колагену в сечі (таких як дезоксипіридинолін, перехресно зшитий N-телопептид колагену I типу).

Щоденне і періодичне застосування (з інтервалом між дозами 9-10 тижнів, поквартально) ібандронової кислоти перорально або внутрішньовенно у жінок у період менопаузи призводило до біохімічних змін, що свідчать про дозозалежне пригнічення кісткової резорбції.

Внутрішньовенне введення ібандронової кислоти призводить до зниження рівнів сироваткового С-телопептиду альфа-ланцюга колагену типу І протягом 3-7 днів від початку лікування і до зниження рівня остеокальцину протягом 3 місяців.

Після припинення лікування спостерігається повернення до патологічних рівнів, які спостерігались до початку лікування, підвищеної кісткової резорбції, що пов’язано з постменопаузальним остеопорозом.

Гістологічний аналіз зразків, отриманих при біопсії кістки через 2 і 3 роки лікування жінок у постменопаузальному періоді ібандроновою кислотою перорально у дозі 2,5 мг щоденно і внутрішньовенно періодично у дозі до 1 мг кожні 3 місяці, показав нормальний стан кісткової тканини. Крім того, не було виявлено жодних свідчень про недостатність мінералізації. Через 2 роки лікування ін’єкціями ібандронової кислоти у дозі 3 мг спостерігалося очікуване зниження кісткового метаболізму, а також нормальна якість кісткової тканини і відсутність дефектів мінералізації.

Первинний фармакологічний ефект ібандронової кислоти на кістки не має прямого відношення до фактичних концентрацій ібандронової кислоти у плазмі крові.

Плазмові концентрації ібандронової кислоти зростають пропорційно дозі після внутрішньовенного введення 0,5-6 мг.

Розподіл. Після первинної системної експозиції ібандронова кислота швидко зв’язується з кістковою тканиною або виділяється із сечею. Очевидний об’єм розподілу становить щонайменше 90 л; приблизно 40-50 % препарату, що циркулює у крові, проникає у кісткову тканину і накопичується в ній. З білками плазми зв’язується близько 85-87 % (визначено в умовах in vitro при застосуванні ібандронової кислоти в терапевтичних концентраціях), отже, через заміщення спостерігається низький потенціал взаємодії з іншими лікарськими засобами.

Метаболізм. Немає даних про метаболізм ібандронової кислоти у тварин і людини.

Виведення. Ібандронова кислота елімінується з кровоносного русла шляхом кісткової абсорбції (40-50 %), решта виводиться у незміненому вигляді нирками.

Діапазон очевидного періоду напіввиведення широкий та коливається в межах 10-72 годин. Оскільки розраховані значення значною мірою залежать від тривалості дослідження, застосованої дози, чутливості методу аналізу, кінцевий період напіввиведення, вірогідно, є суттєво довшим, як і у інших бісфосфонатів. Початковий рівень препарату у плазмі крові швидко знижується і досягає 10 % максимального значення протягом 3 годин і 8 годин після внутрішньовенного введення або перорального застосування відповідно.

Загальний кліренс ібандронової кислоти низький та в середньому становить 84-160 мл/хв. Нирковий кліренс (близько 60 мл/хв у здорових жінок у період постменопаузи) становить 50-60 % від загального кліренсу і залежить від кліренсу креатиніну. Різниця між очевидним загальним і нирковим кліренсом відображає поглинання препарату кістковою тканиною.

Шляхи секреції, ймовірно, не включають відомі кислотну і основну системи транспортування, залучені у виділення інших діючих речовин (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»). Крім того, ібандронова кислота не пригнічує основні печінкові ізоферменти P450 у людини і не індукує систему цитохрому P450 у щурів.

Стать. Показники фармакокінетики ібандронової кислоти не залежать від статі.

Раса. Немає даних про клінічно значущу міжетнічну різницю між пацієнтами монголоїдної і європеоїдної рас щодо розподілу ібандронової кислоти. Про пацієнтів негроїдної раси даних недостатньо.

Пацієнти з нирковою недостатністю. Нирковий кліренс ібандронової кислоти у пацієнтів з різною стадією ниркової недостатності лінійно залежить від кліренсу креатиніну. Хворим із легким та помірним порушенням функції нирок (кліренс креатиніну ≥ 30 мл/хв) дозу препарату коригувати не потрібно.

У осіб з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну ≤ 30 мл/хв), які отримували ібандронову кислоту перорально у дозі 10 мг протягом 21 дня, концентрація у плазмі крові була в 2-3 рази вищою ніж у осіб з нормальною функцією нирок, і загальний кліренс ібандронової кислоти становив 44 мл/хв. Після внутрішньовенного застосування 0,5 мг ібандронової кислоти загальний, нирковий та ненирковий кліренс знижувався на 67 %, 77 % та 50 % відповідно, але зниження переносимості препарату внаслідок зростання експозиції не спостерігалося. Через обмежений клінічний досвід застосування ібандронової кислоти не рекомендовано пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю. Фармакокінетика ібандронової кислоти у пацієнтів із термінальною стадією ниркової недостатності оцінювалася лише у невеликої кількості пацієнтів, які перебували на гемодіалізі; фармакокінетика ібандронової кислоти у пацієнтів, які не перебувають на діалізі, невідома. Через обмеженість даних ібандронову кислоту не слід застосовувати пацієнтам з нирковою недостатністю в термінальній стадії.

Пацієнти з печінковою недостатністю. Немає даних щодо фармакокінетики ібандронової кислоти у пацієнтів з печінковою недостатністю. Печінка не бере значної участі у кліренсі ібандронової кислоти, яка не метаболізується, а виводиться нирками і шляхом поглинання кістковою тканиною. Таким чином, хворим із печінковою недостатністю корекція дози препарату не потрібна.

Пацієнти літнього віку. Вивчені фармакокінетичні параметри при багатовимірному аналізі не залежать від віку. Оскільки функція нирок зменшується з віком, це єдиний фактор, який слід враховувати (див. розділ «Пацієнти з нирковою недостатністю»).

Немає даних щодо застосування ібандронової кислоти у дітей.

 

Лікування остеопорозу у жінок в постменопаузальний період з підвищеним ризиком переломів. Продемонстровано зниження ризику вертебральних переломів, ефективність щодо запобігання переломів шийки стегна не встановлена.

 

Підвищена чутливість до ібандронової кислоти чи до будь-якого іншого компонента препарату. Гіпокальціємія.

 

Метаболічні взаємодії не вважаються вірогідними, оскільки ібандронова кислота не пригнічує основні печінкові ізоферменти Р450 у людини та не індукує систему печінкового цитохрому Р450 у щурів. Виводиться ібандронова кислота шляхом ниркової екскреції і не підлягає процесам біотрансформації.

 

Особливості застосування.  

Препарат слід вводити лише внутрішньовенно. Необхідно дотримуватися обережності та уникати введення ібандронової кислоти внутрішньоартеріально або у навколовенозний простір, оскільки це може спричинити пошкодження тканин.

Застосування ібандронової кислоти, як і застосування інших бісфосфонатів, що вводяться внутрішньовенно, може призвести до тимчасового зниження сироваткових рівнів кальцію. До початку лікування ібандроновою кислотою потрібно відкоригувати наявну гіпокальціємію та інші порушення метаболізму кісткової тканини та електролітного балансу. Всім пацієнтам слід вживати достатню кількість кальцію та вітаміну D.

У пацієнтів, які отримували ібандронову кислоту внутрішньовенно, спостерігалися випадки анафілактичної реакції/шоку, у т.ч. з летальним наслідком.

Під час внутрішньовенного введення препарату мають бути легкодоступними засоби відповідної медичної допомоги і контролю. При виникненні анафілактичної або іншої тяжкої реакції гіперчутливості/алергічної реакції слід негайно припинити ін’єкцію і розпочати відповідне лікування.

Пацієнтам із супутніми захворюваннями або тим, хто застосовує лікарські засоби, що можуть несприятливо впливати на нирки, в період лікування слід регулярно проходити обстеження відповідно до належної медичної практики.

Через обмежений клінічний досвід ін'єкції ібандронової кислоти не рекомендовані пацієнтам, у яких рівень креатиніну в сироватці крові перевищує 200 мкмоль/л (2,3 мг/дл) або кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв (див. розділи «Спосіб застосування та дози» та «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Пацієнтам з ризиком розвитку серцевої недостатності слід уникати надмірної гідратації.

Про остеонекроз щелепних кісток повідомляли дуже рідко під час постмаркетингового застосування пацієнтам, які отримували ібандронову кислоту при онкологічних показаннях (див. розділ «Побічні реакції»).

Початок лікування або нового курсу лікування слід відстрочити у пацієнтів з незагоєними відкритими ушкодженнями м'яких тканин в ротовій порожнині. Перед початком лікування ібандроновою кислотою пацієнтам із супутніми факторами ризику рекомендується стоматологічне обстеження з відповідним профілактичним втручанням та індивідуальною оцінкою співвідношення користі-ризику.

Оцінюючи ризик виникнення остеонекрозу щелепних кісток у пацієнта, слід брати до уваги такі фактори ризику:

-        Злоякісні новоутворення, супутні патологічні стани (зокрема анемія, коагулопатії, інфекція), тютюнопаління.

-        Супутнє лікування: кортикостероїди, хіміотерапія, інгібітори ангіогенезу, променева терапія ділянки голови та шиї.

У період лікування препаратом усім пацієнтам слід рекомендувати дотримуватись належної гігієни ротової порожнини, проходити регулярні огляди у стоматолога і негайно повідомляти про будь-які симптоми з боку ротової порожнини, такі як рухливість зубів, біль чи набряк або незагоєні виразки або виділення. Під час лікування інвазивні стоматологічні втручання мають проводитися лише після ретельного розгляду. Їх слід уникати під час застосування ібандронової кислоти, а також деякий час після закінчення застосування. План ведення пацієнтів, у яких розвинувся остеонекроз щелепних кісток, має бути розроблений в умовах тісної співпраці лікаря зі стоматологом або щелепно-лицьовим хірургом, досвідченим у веденні остеонекрозу щелепних кісток. Слід розглянути питання про тимчасове переривання лікування препаратом до покращення стану і, за можливості, до зменшення супутніх факторів ризику.

При застосуванні бісфосфонатів повідомляли про остеонекроз зовнішнього слухового проходу, переважно у зв’язку з тривалою терапією. До можливих факторів ризику виникнення остеонекрозу зовнішнього слухового проходу належать застосування стероїдних гормонів і хіміотерапії та/або місцеві фактори ризику, такі як інфекція або травма. Імовірність виникнення остеонекрозу зовнішнього слухового проходу слід враховувати у пацієнтів, що отримують бісфосфонати, у яких наявні симптоми з боку вуха, включаючи хронічні інфекції вуха.

Атиповий підвертлюжний та діафізарний переломи стегнової кістки відмічались при лікуванні бісфосфонатами, в першу чергу, у пацієнтів, які отримували тривале лікування остеопорозу. Ці поперекові або короткі косі переломи можливі в будь-якому місці вздовж стегна: від трохи нижче малого вертлюга стегнової кістки до трохи вище надвиростків. Ці переломи виникають після мінімальної травми або при відсутності травми, і деякі пацієнти відчувають біль у ділянці стегна або паховий біль, що часто асоціюється з характерними рисами стресового перелому, впродовж від кількох тижнів до кількох місяців, перш ніж перелом проявиться у вигляді повного перелому стегнової кістки. Переломи часто були двосторонніми, тому слід також оглянути інше стегно у пацієнтів, які отримують лікування бісфосфонатами і у яких виник діафізарний перелом стегнової кістки. Також повідомлялось про погане загоєння цих переломів. Питання про припинення застосування бісфосфонатів пацієнтам з підозрюваними атиповими переломами стегнової кістки необхідно розглянути до завершення оцінки стану пацієнта, враховуючи індивідуальну оцінку користі та ризику.

Під час лікування бісфосфонатами пацієнтам слід рекомендувати повідомляти про біль у ділянці стегна, тазостегнового суглоба або про паховий біль; всі пацієнти з такими симптомами повинні бути обстежені щодо неповного перелому стегнової кістки.

Лікарський засіб містить менше ніж 1 ммоль натрію (23 мг) на попередньо наповнений шприц     3 мл, тобто по суті є вільним від натрію.

Будь-який невикористаний розчин для ін'єкції, шприц та ін'єкційні голки необхідно утилізувати відповідно до місцевих вимог. Надходження препарату у зовнішнє середовище необхідно звести до мінімуму. Препарат не слід викидати у стічні води і побутові відходи. Для утилізації необхідно використовувати так звану «систему збору відходів» при наявності такої.

 

Ібандронова кислота призначена до застосування лише жінкам у постменопаузі. Препарат не слід застосовувати жінкам репродуктивного віку.

Немає клінічного досвіду застосування ібандронової кислоти вагітним жінкам.

Препарат не слід застосовувати під час вагітності.

Невідомо, чи проникає ібандронова кислота у грудне молоко, тому не рекомендується застосовувати препарат у період вагітності або годування груддю.

Немає даних щодо впливу ібандронової кислоти на фертильність у людини.

 

З огляду на особливості фармакодинаміки, фармакокінетичний профіль і повідомлені побічні реакції, очікується, що ібандронова кислота не має або має незначний вплив на здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами.

 

Для лікування остеопорозу рекомендована доза становить 3 мг ібандронової кислоти у вигляді внутрішньовенної ін’єкції тривалістю 15-30 секунд кожні 3 місяці. Препарат призначений лише для внутрішньовенного введення (див. «Особливості застосування»).

Пацієнтам необхідно додатково приймати кальцій та вітамін D (див. розділи «Особливості застосування», «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).

Якщо планову дозу пропущено, ін’єкцію препарату слід зробити одразу, як тільки це буде можливо. В подальшому ін'єкції потрібно робити кожні 3 місяці з моменту останнього введення препарату.

Оптимальна тривалість лікування остеопорозу бісфосфонатами не встановлена. При індивідуальному підході до пацієнта слід періодично переглядати питання щодо необхідності продовження лікування ібандроновою кислотою з урахуванням користі та потенційного ризику, особливо після 5 або більше років застосування препарату.

Корекція дози не потрібна пацієнтам з легкою або помірною нирковою недостатністю, сироватковий рівень креатиніну у яких дорівнює або нижче 200 мкмоль/л (2,3 мг/дл) або якщо кліренс креатиніну (визначений або розрахований) дорівнює або перевищує 30 мл/хв.

Ін'єкції ібандронової кислоти не рекомендовані пацієнтам, у яких рівень креатиніну в сироватці крові перевищує 200 мкмоль/л (2,3 мг/дл) або кліренс креатиніну (визначений або розрахований) нижче 30 мл/хв, оскільки дані клінічних досліджень, у тому числі в цій групі пацієнтів, обмежені (див. розділи «Особливості застосування» та «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Корекція дози не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Пацієнти літнього віку. Корекція дози не потрібна (див. розділ «Фармакокінетика в особливих випадках»).

Якщо лікарський засіб вводиться в робочу інфузійну систему для внутрішньовенного введення, інфузатом (розчином для вливання) має бути або ізотонічний розчин, або 5% розчин глюкози          (50 мг/мл). Це також стосується розчинів, які використовують для промивання катетера та інших приладів.

Будь-який невикористаний розчин для ін'єкції, шприц та голки для ін’єкцій необхідно утилізувати відповідно до місцевих вимог. Надходження лікарського засобу у зовнішнє середовище слід звести до мінімуму.

Слід суворо дотримуватись нижчезазначеного щодо застосування і утилізації шприців та інших колючих та ріжучих інструментів:

 

Діти. Безпека та ефективність застосування ібандронової кислоти пацієнтам віком до 18 років не встановлені, тому препарат не застосовують дітям.

 

Специфічної інформації про лікування передозування ібандроновою кислотою немає. Передозування при внутрішньовенному введенні може призвести до гіпокальціємії, гіпофосфатемії та гіпомагніємії. Клінічно значущі зниження сироваткових рівнів кальцію, фосфору та магнію слід коригувати внутрішньовенним введенням кальцію глюконату, фосфату калію чи натрію та сульфату магнію відповідно.

 

Найбільш серйозними побічними реакціями, про які повідомлялося, є анафілактична реакція/шок, атипові переломи стегна, остеонекроз щелепних кісток, запалення ока.

Найбільш частими побічними реакціями, про які повідомлялось, були артралгія і грипоподібні симптоми. Ці симптоми зазвичай асоціювалися із першою дозою, загалом були короткотривалими, легкої або помірної тяжкості і, як правило, зникали після продовження лікування та не вимагали медикаментозного втручання.

Побічні реакції зазначені нижче згідно з термінологією Медичного словника нормативно-правової діяльності MedDRA, за класами систем органів та категоріями частоти. За частотою побічні реакції поділяються на дуже поширені (≥1/10), поширені (≥1/100 до <1/10), непоширені (≥ 1/1000 до <1/100), рідко поширені (≥1/10000 до < 1/1000), дуже рідко поширені (<1/10000), частота невідома (не може бути розрахована за наявними даними). У кожній групі частота побічних реакцій зазначена в порядку зменшення серйозності.

З боку імунної системи: непоширені – загострення астми; рідко поширені – реакції гіперчутливості; дуже рідко поширені – анафілактична реакція/шок.

З боку нервової системи: поширені – головний біль.

З боку органів зору: рідко поширені – запалення ока.

З боку судин:  непоширені – флебіт/тромбофлебіт.

З боку шлунково-кишкового тракту: поширені – гастрит, диспепсія, діарея, біль у животі, нудота, запор.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: поширені – висипання; рідко поширені – ангіоневротичний набряк, опухання/набряк обличчя, кропив’янка; дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона, мультиформна еритема, бульозний дерматит.

З боку опорно-рухової системи і сполучної тканини: поширені – артралгія, міалгія, м’язово-скелетний біль, біль у спині; непоширені – біль у кістках; рідко поширені – атиповий підвертлюжний та діафізарний переломи стегнової кістки; дуже рідко поширені – остеонекроз щелепних кісток. Остеонекроз зовнішнього слухового проходу (побічна реакція, характерна для бісфосфонатів як класу)

Загальні розлади та стан у місці введення: поширені – грипоподібне захворювання, втома; непоширені – реакції у місці введення, астенія.

 

Грипоподібне захворювання включало такі симптоми, як реакції чи симптоми гострої фази, у т.ч. міалгію, артралгію, гарячку, озноб, втому, нудоту, втрату апетиту та біль у кістках.

Про остеонекроз щелепних кісток повідомлялось у пацієнтів, які отримували бісфосфонати. Більшість повідомлень стосувалась онкологічних пацієнтів, але випадки остеонекрозу щелепних кісток були також зареєстровані серед пацієнтів, які отримували лікування остеопорозу. Остеонекроз щелепних кісток, як правило, пов’язаний з видаленням зубів та/або наявністю місцевої інфекції (включаючи остеомієліт). Діагноз онкологічного захворювання, хіміотерапія, променева терапія, застосування кортикостероїдів, неналежна гігієна ротової порожнини також вважаються факторами ризику (див. розділ «Особливості застосування»).

При застосуванні бісфосфонатів, у тому числі ібандронової кислоти, повідомлялося про запальні порушення з боку очей: увеїт, епісклерит, склерит. У деяких випадках ці запальні порушення минали лише після відміни бісфосфонатів.

У пацієнтів, які отримували лікування внутрішньовенно ібандроновою кислотою, спостерігалися випадки анафілактичної реакції/шоку, у тому числі з летальним наслідком.

 

Ібандронову кислоту не слід змішувати з розчинами, що містять кальцій, або іншими лікарськими засобами для внутрішньовенного застосування.

 

Термін придатності. 2 роки.

 

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °C. Зберігати  у недоступному для дітей місці.

 

По 3 мл в попередньо наповненому шприці, по 1 попередньо наповненому шприцу в комплекті з голкою в контурній чарунковій упаковці, по 1 контурній чарунковій упаковці в пачці з картону.

 

За рецептом. 

 

ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП».

 

Україна, 08301, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, буд. 100.