ГРИПОЦИТРОН КІДС ОРАНЖ

• Підвищена індивідуальна чутливість до будь-яких компонентів препарату або до інших антигістамінних засобів;
• тяжкі порушення функції печінки і нирок;
• уроджений дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази (про що свідчить гемолітична анемія);
• тяжкі порушення серцевої провідності;
• некомпенсована серцева недостатність;
• гіпертиреоз;
• обструкція шийки сечового міхура;
• пілородуоденальна обструкція;
• непереносимість фруктози, галактози;
• синдром мальабсорбції глюкози-галактози, недостатність лактази або сахарази-ізомальтази;
• тромбоз;
• тромбофлебіт;
• схильність до тромбозів;
• вроджена гіпербілірубінемія;
• закритокутова глаукома;
• алкоголізм;
• порушення кровотворення;
• захворювання крові;
• виражена лейкопенія;
• анемія;
• виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення.

• уповільнення виведення антибіотиків з організму;
• антисудомні препарати (включаючи фенітоїн, барбітурати, карбамазепін), які стимулюють активність мікросомальних ферментів печінки, та алкоголь можуть посилювати токсичний вплив парацетамолу на печінку внаслідок підвищення ступеня перетворення препарату на гепатотоксичні метаболіти, а також – нефротоксичність парацетамолу. При одночасному застосуванні парацетамолу з гепатотоксичними засобами збільшується токсичний вплив препаратів на печінку;
• барбітурати зменшують жарознижувальний ефект парацетамолу;
• тетрациклін збільшує ризик розвитку анемії та метгемоглобінемії, спричиненої парацетамолом;
• парацетамол знижує ефективність діуретиків;
• одночасне застосування високих доз парацетамолу з ізоніазидом або рифампіцином підвищує ризик розвитку гепатотоксичного синдрому;
• антикоагулянтний ефект непрямих антикоагулянтів (варфарину та інших кумаринів) може бути посилений при одночасному довготривалому регулярному щоденному застосуванні парацетамолу, з підвищенням ризику кровотечі. Пацієнтам, які застосовують пероральні антикоагулянти, слід проконсультуватися з лікарем; слід контролювати показники згортання крові. Періодичне застосування не має значного ефекту;
• швидкість всмоктування парацетамолу збільшується при застосуванні метоклопраміду та домперидону і зменшується при застосуванні холестираміну;
• прийом парацетамолу може впливати на результати визначення глюкози у крові за методом глюкозооксидази-пероксидази з аномально високими концентраціями;
• прийом парацетамолу може впливати на результати визначення сечовини у крові за методом фосфорновольфрамової кислоти;
• абсорбція аскорбінової кислоти знижується при одночасному застосуванні пероральних контрацептивних засобів, вживанні фруктових або овочевих соків, лужного пиття;
• аскорбінова кислота при пероральному застосуванні підвищує абсорбцію пеніциліну, тетрацикліну, заліза, підвищує рівень етинілестрадіолу, знижує ефективність гепарину та непрямих антикоагулянтів, підвищує ризик розвитку кристалурії при лікуванні саліцилатами;
• одночасний прийом вітаміну С і дефероксаміну підвищує тканинну токсичність заліза, особливо у серцевому м’язі, що може призвести до декомпенсації системи кровообігу. Вітамін С можна приймати лише через 2 години після ін’єкції дефероксаміну;
• аскорбінова кислота зменшує токсичність сульфаніламідних препаратів;
• аскорбінова кислота сприяє всмоктуванню алюмінію в кишечнику, що слід враховувати при одночасному лікуванні антацидами, що містять алюміній;
• великі дози препарату зменшують ефективність трициклічних антидепресантів, нейролептиків – похідних фенотіазину, канальцеву реабсорбцію амфетаміну, порушують виведення мексилетину нирками;
• тривалий прийом великих доз особами, які лікуються дисульфіраміном, гальмує реакцію дисульфірам-алкоголь;
• аскорбінова кислота підвищує загальний кліренс етилового спирту;
• вітамін С підсилює виділення оксалатів із сечею, таким чином підвищуючи ризик формування у сечі оксалатних каменів;
• препарати хінолінового ряду, кальцію хлорид, саліцилати, кортикостероїди при тривалому застосуванні зменшують запаси аскорбінової кислоти в організмі.

• снодійні засоби;
• барбітурати;
• заспокійливі засоби;
• нейролептики;
• транквілізатори;
• анестетики;
• наркотичні аналгетики;
• алкоголь.

• артеріальна гіпертензія;
• епілепсія;
• оксалатоурія;
• розлади сечовипускання.

•  з боку крові та лімфатичної системи – анемія, сульфгемоглобінемія та метгемоглобінемія (ціаноз, задишка, серцевий біль), гемолітична анемія (у разі, якщо пацієнт має дефіцит глюкозо-6-фосфатдегідрогенази), синці чи кровотечі, тромбоцитопенія, тромбоцитоз, агранулоцитоз, гіперпротромбінемія, еритроцитопенія, нейтрофільний лейкоцитоз, лейкопенія;
• з боку шлунково-кишкового тракту та ендокринної системи – нудота, блювання, сухість у роті, дискомфорт і біль в епігастральній ділянці, гіперсалівація, зменшення апетиту, печія, діарея, гіпоглікемія аж до гіпоглікемічної коми, ушкодження інсулярного апарату підшлункової залози (гіперглікемія, глюкозурія) та порушення синтезу глікогену аж до появи цукрового діабету;
• з боку гепатобіліарної системи – порушення функції печінки, підвищення активності печінкових ферментів, як правило, без розвитку жовтяниці, гепатонекроз (дозозалежний ефект);
• з боку імунної системи – анафілаксія, реакції гіперчутливості (включаючи анафілактичний шок та ангіоневротичний набряк);
• з боку дихальної системи – бронхоспазм у пацієнтів, чутливих до аспірину та до інших НПЗЗ;
• з боку нервової системи – головний біль, запаморочення, психомоторне збудження і порушення орієнтації, занепокоєність, відчуття страху, розлади сну, сонливість, безсоння, сплутаність свідомості, в окремих випадках – кома, судоми, дискінезія, зміни поведінки;
• з боку серцево-судинної системи – тахікардія, рефлекторна брадикардія, задишка, біль у серці, підвищення артеріального тиску, аритмія, дистрофія міокарда (дозозалежний ефект при тривалому застосуванні);
• з боку нирок та сечовивідних шляхів – ниркова коліка та інтерстиціальний нефрит, затримка сечі та утруднення сечовипускання, асептична піурія; при тривалому застосуванні у високих дозах: ушкодження гломерулярного апарату нирок, кристалурія, утворення уратних, цистинових та/або оксалатних конкрементів у нирках та сечовивідних шляхах;
• з боку органів зору – порушення зору та акомодації, сухість очей, мідріаз;
• з боку шкіри та підшкірних тканин – свербіж, висипання на шкірі та слизових оболонках (генералізоване, еритематозне, кропив’янка), мультиформна ексудативна еритема (у тому числі синдром Стівенса-Джонсона), токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла);
• загальні: порушення обміну цинку, міді, гіпокаліємія, відчуття жару.